Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 

01.03.2017  Аналітика

 

Становлення освітньої діяльності Адвентистської церкви та її значення для сучасного адвентизму

Згідно з визначенням, освіта — це цілеспрямована пізнавальна діяльність людей для отримання знань, умінь та навичок або їх вдосконалення. Також це процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь та навичок і пов’язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності.

Серед системи освіти окремо виділяється один із її окремих напрямків, а саме — християнська освіта.

Говорячи про таке явище, як християнська освіта, а конкретніше, адвентистська освіта, варто розуміти: є дещо, що кардинально відрізняє її від загальноприйнятої системи освіти. Ця унікальність полягає у реалізації однієї зі складових спасительної місії, а саме — відновлення образу Божого в людській особистості, зміні характеру. Саме це і є складовою її філософії.

Церква адвентистів сьомого дня (АСД) розглядає освіту як складову цілісного розвитку особистості і приділяє їй надзвичайно важливу увагу. Крім цього, Адвентистська церква розуміє, що християнська освіта включає в себе не лише здобуття академічних знань, навичок та вмінь, а, насамперед, сприяє підвищенню рівня культури та ерудованості людини, зріст її корисної активності у соціумі, формує міцний фундамент життєвих цінностей і переконань та забезпечує широкий розвиток особистості, як внутрішньо, так і зовнішньо. І, як було підкреслено вище, реалізує відновлення образу Божого в людині.

Актуальність даної теми в епоху глобалізації і відчуження церкви від освіти підтверджується різнобічними поглядами на питання християнської освіти серед самих адвентистів. У цьому дослідженні ми дослідимо історичний розвиток системи освіти Церкви АСД та сучасне розуміння важливості християнської освіти. Ми покажемо цілі та становлення освітньої системи в Церкві АСД, а також її значення для служіння та діяльності сучасної церкви.

Зародження системи освіти Церкви АСД у США

Початок діяльності освітньої системи Церкви АСД

Не завжди освіта відігравала таку важливу роль у житті та діяльності Церкви адвентистів сьомого дня, яку вона відіграє сьогодні. Фактично система освіти в Церкві АСД була сформована в останню чергу. Цьому передували розвиток видавничої діяльності та поширення друкованої літератури, а з кінця 1840-х рр. — утворення чіткої церковної структури, яка, в свою чергу, завершилася організацією Генеральної конференції у 1863 р., і, нарешті, у 1866 р. вдалим втіленням програми здорового способу життя [1, c. 261].

У 1860-ті роки акцент був зроблений на вістці про санітарну реформу. У 1866 році в Батл-Крік було створено перший адвентистський медичний заклад. У 1870-ті роки відбулися ще дві визначні події — була заснована адвентистська система освіти (почали відкриватися коледжі) і перший офіційний місіонер, посланий церквою, відправився до Європи.

Як відомо, піонери Церкви АСД були вихідцями, головним чином, із руху Міллера. Його яскрава есхатологічна позиція, яка дуже активно проповідувалася, абсолютно позбавляла будь-якого шансу на розмови чи роздуми щодо необхідності отримання освіти тут, на цій землі. Окрім цього, не аби яке місце на той час займало досить скептичне ставлення до освіти самих адвентистів. Прикладом цього може слугувати яскравий факт: у колі освічених докторів теології була поширена надзвичайно їдка критика в адресу освіти. Більшість серед них просто відмовлялися надавати власним дітям навіть і початкову освіту, говорячи про те, що вона не буде вже корисною в цьому житті.

Але у 50-ті роки відношення до освітньої діяльності почало змінюватися на краще. Еллен Уайт зробила чітку заяву про те, що не потрібно братися за визначення точної дати повернення Ісуса Христа на цю землю, дітей, беззаперечно, треба вчити, аби вони мали змогу протистояти вкрай негативному впливу цього грішного світу. Проте, діти адвентистів у звичайних школах були піддані різким глузуванням, жорстким образам та негативному ставленню до них через їхні релігійні погляди. Зрозуміло, що не всі діти могли терпіти такий психологічний утиск, який, у свою чергу, міг би досить просто викликати в них розчарування у вірі батьків.

Подружжя Уайт разом із власними маленькими дітьми постійно наголошували одновірцям про велику відповідальність, котру вони мають по вихованню, освіті та розвитку своїх власних дітей. В ті часи Е. Уайт періодично розміщувала матеріали у рубриці «Борг батьків по відношенню до дітей» у виданні «Рев’ю». Джеймс Уайт, її чоловік, постійно наголошував на надзвичайно низькому рівні моралі, що мав місце між учнями державних навчальних закладів. А враховуючи те, що діти і є тими найвпливовішими педагогами у школі, страшні негативні наслідки були просто неминучими.

Низький рівень моралі та освіти в американських школах того часу, кепкування та жорстокість, яким піддавалися діти з адвентистских сімей, змусили адвентистів звернути увагу на такий старий засіб, як домашня школа. Їх почали створювати рядові віруючі, забираючи дітей із муніципальних навчальних закладів.

Але діяли такі школи зовсім недовго. Як тільки віруючі батьки зіткнулися з труднощами, які пов’язані з витратами на навчання, вони припинили своє існування. Також цьому сприяла і відсутність систематичної підтримки з боку керівництва, відсутність єдності серед керівництва, необхідних для цих цілей приміщень, навчальних посібників, кваліфікованих викладачів.

У містечку Батл-Крік, у 1858 році, адвентисти, не дивлячись ні на що, відкрили школу для своїх дітей. На чолі її був Джон Байонгтон — в майбутньому перший президент Генеральної конференції. Але він пропрацював у цій школі лише півроку, і вона припинила освітню діяльність через нестачу коштів.

У деякій мірі невдача була пов’язана з відкриттям нової школи на західній околиці Батл-Кріка, навчання в якій було безкоштовним, тому що вона була муніципальною. Багато батьків зі скромним сімейним статком влаштували туди своїх власних дітей. У зв’язку з цим навіть Джеймс Уайт був змушений повністю змінити своє власне ставлення до ідей щодо відкриття шкіл, які би фінансувалися Церквою АСД.

«Потрібно було шукати якісь нові форми навчання, і Джеймс Уайт поклав особливі надії на журнал «The Youth’s Instructor» («Наставник молоді»), в якому значне місце відводилося спеціально складеним і підготовленим для дітей урокам Суботньої школи. Розкидані по різних штатах, адвентистські групи стали створювати у себе Суботні школи, в яких основна увага приділялася дослідженню Біблії. Було запроваджено систему домашніх завдань та опитування заданих уроків. Це виявився найбільш прийнятний у фінансовому відношенні шлях посіяти насіння істини в молодому розумі. Керівники Адвентистської церкви наполягали на тому, щоб у кожній громаді організовувалися такі класи для дітей незалежно від того, скільки в громаді дітей. Д. Канрайт писав у «Рев’ю», що якщо навіть у громаді всього двоє дітей, все одно для них повинна бути організована Суботня школа» [1, c. 262].

Тим часом Церква АСД зростала. Штат церковних установ, який, в основному, поповнювався за рахунок молодих людей, розширювався. Дуже різко почала відчуватися нестача грамотних, освічених і, що головне, посвячених служителів. Джеймс Уайт та Урія Сміт у 1870 році разом створюють пасторсько-лекторську спільноту адвентистів сьомого дня для того, щоб почати пошук варіантів задля підвищення освітнього рівня молодих людей у церкві. 60 слухачів були зарахованими на їхні курси, аби отримувати уроки граматики, письма, біблійної історії. Але, нажаль, це починання діяло вкрай недовго.

Згодом керівники Церкви АСД звернулися до питання щодо створення та діяльності повноцінної адвентистської школи. Поштовхом до цього стало приєднання до адвентистів кваліфікованого педагога Гудлі Белла. Його духовні пошуки направили його до Церкви учнів Христа, а через деякий час завершилися щирим прийняттям вістки, яку несли адвентисти сьомого дня.

Будівля, у якій на початку знаходилася редакція «Рев’ю», була віддана для розміщення школи. Проте і цей навчальний заклад не отримав свого подальшого розвитку. Це трапилося через той же фактор — фінанси. Белл у цій ситуації був змушений зайнятися літературною діяльністю, і його освітня праця зводилася до приватних уроків, котрі він вів для співробітників видавництва.

«Поворотним моментом в історії становлення та розвитку системи освіти адвентистів сьомого дня став 1872 рік. Саме в цьому році побачила світ брошура, в котрій було описане перше видіння Е. Уайт, котре стосувалося якраз-таки основних принципів освіти» [1, c. 264].

З тих пір Е. Уайт починає вести дискусію про організацію школи з членами місцевої громади. До обговорення питання про створення школи в Батл-Крік були підключені керівники Генеральної конференції. Створюється спеціальний шкільний комітет. Питання виносяться для обговорення на сторінки видання «Рев’ю».

Формування перших адвентистських навчальних закладів

У червні 1872 року в місті Батл-Крік була відкрита церковна школа. Це був перший навчальний заклад Церкви АСД. Відкриттю цієї школи передувала велика активність, яка існувала навколо питання щодо освіти серед Церкви АСД. До цього проекту серйозну зацікавленість проявив і щойно обраний президент Генеральної конференції Дж. Батлер.

«Початок у цієї школи був більш, ніж скромний. У день відкриття на заняттях були присутні всього 12 чоловік. Але Батлер вірив в те, що ця невелика церковна школа переросте з часом у великий навчальний заклад, який буде готувати для неї служителів. До того ж Батлер не міг терпіти, щоби хтось говорив, що чим менше знань, тим більше духовності. Хоча й не захищав він і тривалу систему богословської підготовки. «Для такого навчання, — говорив він, — немає часу, та й потреби в цьому немає».

Керівники Генеральної конференції не приховували справжніх мотивів того, чого вони мали намір досягнути у першій школі. Члени шкільного комітету відкрито говорили про те, що існує безліч інших місць, куди студенти «можуть піти, щоб придбати знання з мов, граматики, риторики, логіки, історії, філософії та інших загальноосвітніх наук». Вони ж мріяли створити таку школу, яка підвищувала б принципи біблійної істини, що відстоюється адвентистами. Вони заявляли, що «саме для цієї мети і була задумана ця школа», і що це єдине виправдання для заснування адвентистської школи. Батьки-засновники хотіли створити школу, яка б готувала служителів церкви за відносно короткий час [1, с. 264].

Говорячи про формування перших адвентистських навчальних закладів, варто відмітити і наступний крок, який був зроблено. Комітет Генеральної конференції виніс рішення про заснування адвентистського товариства освіти, у якому могли бути представлені усі права щодо володіння, управління і діяльністю майбутніх навчальних закладів.

В центрі Батл-Кріка через деякий час товариство придбало ділянку. На ній почали зводити трьохповерховий будинок, здатний розмістити близько 400 учнів. Цікаво відмітити, що вибір місця засмутив Е. Уайт, яка в цей час була у Каліфорнії. Справа в тому, що перед цим вона наполягала на придбанні значно більшої ділянки у передмісті Батл-Кріка. Вона пояснювала це тим, що там можна було би розгорнути сільськогосподарське виробництво та побудувати виробничі майстерні.

У 1873 році серед керівництва навчальним закладом відбулися значущі зміни. На посаду директора школи було призначено Сідні Браунсбергера. Він був талановитим педагогом, мав стаж роботи в навчальних закладах. У нього була ступінь бакалавра Мічиганського університету. За нового господаря безіменна до того часу школа отримала назву «Батл-Крікський коледж». І хоча засобів, викладачів та самої освітньої бази не вистачало, щоб називати тільки що створений навчальний заклад так голосно, викладачі і адміністратори мріяли про те, що в міру розвитку він згодом буде повністю відповідати усім вимогам, які висуваються та торкаються існування та діяльності коледжу.

4 січня 1875 року відбулася посвячення коледжу. Минуло 20 років з тих пір, як до Батл-Кріку з Рочестера переїхало видавництво, 10 років — як був заснований інститут здоров’я, і ось було закладено тверду основу ще однієї установи Церкви АСД. Ще не дуже уявляючи перспективи цього починання, адвентисти, проте, поклали початок системі освіти, яка значно випередить свій час. Напередодні цієї важливої події в історії церкви Е. Уайт зачитала перед членами шкільного комітету і в присутності директора коледжу Браунсбергера зміст свідоцтва про справжню освіту, яке було опубліковано кілька років тому, що викликало певне збентеження серед присутніх. Реалізувати ті рекомендації, які давалися Е. Уайт, виявилося неможливим. Навіть той невеликий наділ землі, який був придбаний у Батл-Кріку під школу, був поділений на ділянки і розпроданий приватним забудовникам, щоб залатати дірки у бюджеті. Вільної землі в коледжу для розвитку сільського господарства і виробництв просто не було.

Сідні Браунсбергер не мав відповіді на проблему, що склалася. Більш того, під час тієї зустрічі він відкрито заявив, що у нього ніколи не було досвіду керівництва коледжем, до структури якого входять поля і виробничі майстерні. Вільям Уайт, учасник тієї зустрічі, пізніше згадував: «Було вирішено, що діяльність школи має бути організована у звичайному порядку», а виробництво буде налагоджено трохи пізніше.

З огляду на той колосальний внесок, який був зроблений Джеймсом Уайтом у створення першого навчального закладу Адвентистської церкви, деякі члени шкільного комітету внесли пропозицію про те, щоб назвати Батл-Крікський коледж на його честь. Відмовившись від цієї честі, Джеймс Уайт, проте, був обраний першим президентом коледжу. Основна робота по організації навчального процесу та розвитку навчального закладу лежала на Сідні Браунсбергері. Він досить серйозно ставився до своїх обов’язків керівника і докладав чимало зусиль до того, щоб підняти коледж на високий академічний рівень. «Коли з’явиться Господь, — полюбляв повторювати він, — адвентистам доведеться залишити фермерські господарства, оселі, бізнес та взяти з собою лише свою голову».

Саме він викладав у коледжі грецьку, латинську, німецьку та французьку мови, філософію і фізіологію. Гудлі Беллу, у якого, на жаль, не було академічного ступеня, дісталися «загальні» предмети: граматика, риторика, письмо, математика, географія і діловодство. У. Сміт читав лекції з пророчих книг Біблії.

Отже, Батл-Крікський коледж від початку пішов по шляху традиційної класичної освіти, постійно відкладаючи пропозиції Е. Уайт про розвиток своєї сільськогосподарської бази і виробничих майстерень на майбутнє.

Те, що вийшло з часом з Батл-Крікського коледжу, виявилося повною протилежністю тих надій і цілей, про які колись мріяли його засновники. Навчальна програма, сфокусована головним чином на класичних навчальних дисциплінах, необхідних для отримання ступеня бакалавра гуманітарних наук, розтягувалася від п’яти до семи років. Вивчення латинської мови і класичної (а не біблійної) грецької мови, вивчення таких язичницьких авторів, як Цицерон, Вергілій, Гомер і Квінтіліан, формували основу найпрестижніших навчальних програм.

Адміністрація коледжу не наполягала на вивченні Біблії та християнської релігії і навіть не рекомендувала їх в якості основних предметів, хоча студенти і могли вибрати відвідування біблійних лекцій У. Сміта. Останній не був штатним викладачем коледжу, і його головний обов’язок полягав у редакторській діяльності у видавництві «Рев’ю енд Геральд». Архівні матеріали свідчать про те, що відносно невелика кількість учнів користувалися цією можливістю. Це був дивний навчальний план для коледжу, який був заснований з метою викладання біблійного вчення з адвентистских позицій і підготовки служителів для Церкви.

Практична і виробнича складові освіти в перші два десятиліття існування Батл-Крікського коледжу виглядали досить слабо. У 1870–1880-ті рр. адміністрація навчального закладу не раз робила спроби заснувати виробництва і включити до програми навчання практичні предмети, але з часом відмовилася від цих планів, які ускладнювали і без того непросту ситуацію з освітньою установою. Лише в 1890-ті роки вивчення Біблії і ручна праця займуть значне місце в навчальному плані Батл-Крікського коледжу.

Тим часом адміністрація коледжу в Батл-Крік крім невдалої угоди з землею допустила ще цілий ряд прорахунків. Щоб заощадити кошти, вирішено було не будувати гуртожиток. Студентам, які приїжджають на навчання з віддалених місць, рекомендувалося знаходити собі житло в місцевих адвентистских сім’ях. Адміністрація вбачала в цьому навіть позитивний момент, вважаючи, що перебування в атмосфері адвентистської сім’ї буде благотворно позначатися на учнях. Керівництво коледжу допомагало приїжджим знаходити відповідне житло, створивши свого роду базу даних з тих, хто готовий був взяти до себе на квартиру студентів. Однак у такій ситуації педагоги втрачали будь-який контроль за учнями у позанавчальний час. У результаті стала кульгати дисципліна, тому що у значній мірі залежала від духовного стану тих сімей, де жили учні. Більш того, те, що відбувається в коледжі, завдяки поширенню чуток ставало надбанням всієї адвентистської спільноти.

Незважаючи на все це, коледж користувався все більшою популярністю як серед місцевих жителів, так і серед членів церкви. Кількість учнів у 1881 році зросла до 500, причому п’ята частина всіх учнів у коледжі не належала до Адвентистської церкви. Число таких могло б бути набагато більше, якби не загроза все зростаючого світського впливу. У цей час відбуваються серйозні зміни в складі ради навчального закладу. У нього входять нові члени, які поділяють концепцію практико-орієнтованої освіти. Найбільш впливовим серед них був доктор Джон Келлог, в якому Батлер, тодішній керівник Генеральної конференції, знайшов свого однодумця.

Оновлена рада все наполегливіше починає пропонувати реформування навчального процесу за тим зразком, який був запропонований Е. Уайт. У відповідь Сідні Браунсбергер, здавалося, пішов ще далі в посиленні академічної складової навчальної програми, поставивши питання про відкриття в Батл-Крік магістерських програм. Тим самим він знову пробудив старі страхи, пов’язані із надто великою освіченістю, які були притаманні окремим керівникам Церкви біля витоків становлення адвентистської системи освіти.

Під тиском наростаючої критики перший президент коледжу Сідні Браунсбергер змушений був у 1881 році подати у відставку. Рада коледжу одразу ж зіткнулася з проблемою обрання нового керівника, що зміг би направити коледж у потрібне русло. З тих, хто вже пропрацював кілька років у коледжі, найбільше підходив Гудлі Белл, позиція якого щодо суміщення академічної і професійної освіти була більш збалансованою. Однак у нього не було вченого ступеня. Більш того, не всі молоді викладачі сприймали Белла, вважаючи його методи виховання занадто жорсткими, а погляди застарілими.

У цій ситуації рада коледжу зробила ще одну помилку, яка обернулася тяжкими наслідками для навчального закладу. На президентське крісло був обраний доктор Олександр Маклірн, баптистський проповідник, який тільки недавно познайомився з адвентизмом. Члени ради навіть не спромоглися поцікавитися, наскільки філософія освіти Маклірна відповідає принципам освіти, за які ратувала Церква АСД. Під його керівництвом ситуація в коледжі різко погіршилася. Так вийшло, що в цей період коледж опинився поза увагою керівників Церкви. Джон Батлер практично весь час був поза Батл-Кріком, подорожуючи по країні, Е. Уайт після смерті чоловіка влітку 1881 року поїхала на Захід.

Лише у грудні 1881 року Е. Уайт звернула увагу делегатів сесії Генеральної конференції, а також керівних працівників видавництва «Рев’ю енд Геральд», санаторію і коледжу на серйозну ситуацію, що склалася навколо адвентистського навчального закладу. У своїй емоційній промові вона говорила про те, що коледж в Батл-Кріку не досяг своєї мети, що необхідні серйозні перетворення в програмі, що Біблія, нарешті, повинна зайняти належне місце в навчальному плані. Якщо це зробить коледж непопулярним, заявила вона, то студенти можуть «вирушати в інші коледжі», які задовольняють їх смаки. Потім вона промовила слова, від яких багатьом, причетним до Батл-Крікського коледжу, напевно, стало не по собі: «Якщо світський вплив настільки проник у нашу школу, то краще продайте її світським людям, і нехай вони мають над ним повний контроль, а тим, хто вклав свої кошти в цей навчальний заклад, дозвольте заснувати іншу школу, яка буде керуватися не планами популярних шкіл і бажанням ректора та викладачів, а планами, встановленими Самим Богом».

Так склалося, що в потрібний момент поруч із Маклірном не виявилося досвідченої людини, яка би допомогла йому зорієнтуватися в ситуації. Почалася непримиренна боротьба Маклірна з Беллом, котра стосувалася не тільки методів викладання, а й питань дисципліни і поведінки студентів. Маклірн, бажаючи заслужити прихильність студентів, іде на ослаблення дисциплінарних вимог, що було сприйнято Беллом як підрив усієї його виховної роботи та методів. Старий Белл все життя працював над силу і, отримуючи в останні роки менше всіх, не зміг перенести все це і залишив коледж.

До весни 1882 року ситуація в коледжі стає абсолютно некерованою. Батл-Крікський коледж остаточно виходить з-під контролю ради, і членам ради не залишається нічого, аніж на час закрити навчальний заклад. Залишившись без діла, Маклірн іде з коледжу, так і не встигнувши стати членом Церкви АСД. Пізніше він приєднається до баптистів сьомого дня.

Може скластися враження, що на цьому прийшов кінець невдалому експерименту з вищою освітою в Церкві адвентистів сьомого дня. Насправді ж криза лише сприяла бурхливому розвитку системи адвентистської освіти. Ще до закриття Батл-Крікського коледжу на двох протилежних узбережжях Сполучених Штатів відчинили свої двері два нових навчальних заклади Церкви, на чолі яких стали колишні керівники коледжу в Батл-Крік, що накопичили великий досвід в роботі і взяли для себе цінні уроки з допущених у свій час помилок.

У Каліфорнії, в 65 милях від Сан-Франциско, у 1882 році відкрився Хілдсбургський коледж, який очолив Браунсбергер.

Досвід Батл-Кріка навчив Браунсбергера багато чому. Він вирішив тепер побудувати навчальну програму так, щоб вона крім чисто теоретичної підготовки включала в себе релігійний, виробничий і фізичний аспекти навчання. Змінив Браунсбергера на посаді керівника У. Грейнджер, який значно розширив виробничу базу навчального закладу, побудував гуртожитки, захистивши тим самим студентів від спокус бездоглядності, яким піддалися свого часу ті, хто навчався у Батл-Кріку.

Ще один навчальний заклад в тому ж році було засновано в невеликому містечку Саус Ланкастер у Новій Англії. Очолював його також колишній керівник Батл-Крікського коледжу Гудлі Белл.

Будуючи новий навчальний заклад, Белл намагався керуватися порадами Е. Уайт, а саме — теоретична підготовка нерозривно була пов’язана з практикою. Белл намагався викладати студентам знання, необхідні для підтримки здоров’я, прищеплював їм любов до праці. Зокрема, він ввів викладання азів друкарської справи, вчив студентів ремонтувати взуття, тощо. Але понад усе було вивчення Біблії.

«Ця книга, — писав Белл, — що коштує більше, ніж всі інші, разом узяті, заслуговує на те, щоб вивчати її не одну годину в тиждень». Народження Хілдсбургскої школи (а пізніше — Пасифік юніон коледж) і школи в Саус Ланкастері (а пізніше — Атлантик юніон коледж) показало усім, як із кризи, яка загрожувала знищити в Церкві АСД навіть саму ідею вищої освіти, утворилася жива та багаторівнева система освіти. Все це свідчило про те, що адвентисти вже не були просто жменькою віруючих, розкиданих по штатам Нової Англії, Нью-Йорку і по північному заходу країни. Тепер вони поширювалися від Атлантики до Тихого океану. Церква поступово набирала силу.

Восени 1883 року коледж у Батл-Кріку був відкритий знову. Очолив його Уолкот Літлджон, в минулому студент Університету Мічіган. Рада опікунів коледжу, з огляду на перегини у навчальній програмі в минулому, приділяє серйозну увагу фізичній праці студентів і спонукає нового керівника відкрити цілий ряд невеличких виробництв. Особливо активно у раді бере участь доктор Келлог, який пропонує включити в програму навчання курси друкарів, лудильників, шевців і навіть виробників віників, вбачаючи, мабуть, успішний бізнес у цій області свого молодшого брата. Дівчатам пропонувалися курси крою та шиття, курси з виробництва дамських капелюхів, кулінарні курси.

Вирішено було укласти договори на оренду землі, щоб студенти набували досвіду у сфері садівництва та городництва. На жаль, через серйозну хворобу очей, що призвела фактично до повної сліпоти, Літлджон змушений був піти з коледжу і переключитися на працю письменника.

У 1885 році в Батл-Крікський коледж приходить молодий і талановитий педагог і адміністратор Вільям Прескот. Він розділяє концепцію освіти, запропоновану Е. Уайт, однак вбачає її практичну реалізацію дещо інакше.

Будучи людиною академічного складу розуму, він виступає проти такого агресивного запровадження ручної праці у навчальні плани коледжу, відстоюючи в той же час необхідність фізичного компонента, який розглядається ним як регулярні заняття у спортивному залі. Студентам підхід Прескота сподобався набагато більше, ніж рекомендації ради опікунів щодо ручної праці. У коледжі пройшли серйозні дебати щодо даної проблеми, які змусили членів ради переглянути навантаження студентів у сфері ручної праці.

Ще один важливий фактор сприяв зниженню ролі ручної праці в навчальному процесі. Коли чисельність студентів досягла 500 осіб, почав відчуватися різкий дефіцит робочих місць, а це означало нові фінансові вкладення у розвиток виробничої бази. Тим часом більшість виробництв були збитковими, і коледж уже був у боргах. Єдиним виробництвом, яке приносило прибуток, була видавнича справа, проте в розширенні видавничої активності коледжу не було зацікавлене видавництво «Рев’ю», що знаходилося під боком. Голос їх представників в раді опікунів зіграв не останню роль у тому, щоби звести нанівець значення ручної праці і придбання студентами додаткової професії.

У той же час у коледжі розквітає спортивне життя. Розвиваються такі види спорту, як бейсбол, американський і європейський футбол, теніс. Влаштовуються змагання, які викликають величезний інтерес у студентів. Багато з них занурилися у спортивне життя настільки, що перестали вчитися. В одному з листів, відправлених із Австралії, Е. Уайт дорікала Прескота в тому, що відбувається, і говорила йому про те, що адвентистський коледж — це не те місце, де студенти повинні готувати себе до спортивної кар’єри.

Незабаром адміністрація коледжу зіткнулася з ще однією непередбачуваною проблемою. Студенти виявилися «зараженими» модою на велосипеди — тотальним захопленням американського суспільства в кінці XIX століття. Після того як були винайдені каучукові надувні шини, велосипеди позбулися клички «кісткотряс». Цей винахід зробив їзду на велосипедах набагато зручніше, що в чималому сприяло їх популяризації.

1890-ті роки називають золотим століттям велосипедів. В один із вечорів у травні 1894 року строката колона з 250 велосипедистів вирушила з території студентського містечка Батл-Крікського коледжу, щоб проїхатися вулицями міста. Колеса велосипедів були прикрашені прапорами і японськими ліхтариками. У відповідь на це був отриманий лист від Е. Уайт, яка попереджає про небезпеку соціального розшарування серед студентів і захопленістю модою, які демонстрували подібні акції. Вся справа в тому, що велосипед на той час коштував дуже великих грошей.

Звичайно, було б помилкою вважати, що при Прескоті студенти коледжу лише тим і займалися, що грали у спортивні ігри і каталися на велосипедах. Керівництво коледжу змогло створити серйозну академічну програму і побудувати таку духовну атмосферу, яка приваблювала б багатьох молодих людей. Навіть суворі правила, що передбачають участь студентів у щоденних богослужіннях, сприймалися цілком адекватно. Чисельність студентів постійно зростала, досягнувши до 1894 року, коли Прескот покинув коледж, понад 750 осіб.

Будучи відповідальним за розвиток освіти на рівні Генеральної конференції, Прескот активно працював над відкриттям нових навчальних закладів, залишаючись у той же час керівником Батл-Крікського коледжу. Так, у 1891 році він стає першим ректором адвентистського коледжу, що відкрився в Лінкольні, штат Небраска, а у 1892 році — ректором коледжу Уолла-Уолла в штаті Вашингтон. У тому році Прескот був ректором трьох коледжів одночасно. Ця ситуація свідчить про бурхливе зростання адвентистської системи освіти, з одного боку, а з іншого — про серйозний дефіцит кваліфікованих кадрів, необхідних для керівництва новоствореними освітніми закладами Церкви АСД.

Протягом останніх п’яти років XIX століття відбувалося безпрецедентне зростання церковних шкіл. Якщо у 1895 році їх було 18, то до 1900 — вже 220. Подібний вибух освітньої активності Церкви пов’язаний зокрема з тими реформами, які мали місце у Батл-Крікському коледжі при Едварді Сазерленді. Будучи випускником цього коледжу, він очолив коледж у 1897 році. Якраз у березні того року в «Рев’ю» була надрукована ціла серія статей, присвячених успіхам адвентистського коледжу Авондейл в Австралії, який, як було зрозуміло із матеріалів статей, відповідав усім вимогам освітнього процесу, що прописуються в роботах Е. Уайт.

Ця інформація зачепила почуття окремих керівників Церкви в Батл-Кріку, зокрема, Джона Келлога і Алонзо Джоунса. Останній в тому році став головним редактором «Рев’ю», а Келлог, як відомо, очолював провідний оздоровчий заклад Церкви АСД — санаторій Батл-Крік. Вибір нового керівника був чимало пов’язаний із думкою згаданих вище людей. Келлог Сазерленд був симпатичний завдяки своїй прихильності до суворого вегетаріанства і рішучості розвивати виробниче навчання, а Джоунс Сазерленд привернув бажанням підняти авторитет Біблії в очах студентів та зробити її основним підручником на усіх академічних програмах [1, c. 268].

Новий керівник відразу ж приступив до реалізації тих реформ, які, як йому здавалося, повинні були повернути коледж у русло адвентистського бачення освіти. Організовується цілий ряд заходів, покликаних підняти рівень духовності серед студентів та викладацького складу. Значному перегляду піддається академічна програма, а з нею і повністю зникає цілий ряд загальноосвітніх дисциплін, включаючи грецьку і римську класику. Типові підручники з багатьох дисциплін заміщуються Біблією і книгами, написаними адвентистськими авторами. З 1898 року припиняється присвоювання бакалаврського ступеня, який розглядається деякими ревнителями реформ як «папський винахід».

Початок реформування навчальної програми в коледжі збіглося з появою у «Рев’ю» статті Е. Уайт, яка закликає відкривати церковні школи там, де є хоча б кілька людей, які поклоняються Богу в суботу. Члени церкви повинні запрошувати посвячених місіонерству вчителів, щоб ті могли виховувати дітей у місіонерській атмосфері.

Сазерленд охоче вхопився за цю ідею, і коли восени 1897 року в Батл-Крік надійшло прохання про вчителів для п’яти новоутворених шкіл, він переконав кількох студентів, що навчаються на педагогічному відділенні, перервати свою освіту і поїхати працювати в ці школи. З цього часу починається бум навколо відкриття церковних шкіл. Ревнощі і посвячення молодих педагогів, готових їхати за покликом серця в будь-яку місцевість, служила найпереконливішим аргументом для багатьох керівників Церкви АСД на захист цінностей християнської освіти і стимулом до відкриття нових шкіл.

У 1899 році коледж з Батл-Кріка переїжджає в сільську місцевість, викупивши в районі Беррієн Спрінгс (штат Мічиган) понад 100 гектарів родючої землі вздовж мальовничої річки Сент-Джозеф. Коледж, який переїхав, отримав назву «Місіонерський коледж Еммануїла», що наочно свідчило про місіонерську орієнтації навчального закладу. У ньому була побудована ферма, відкриті виробничі майстерні, почалася обробка землі. Всі освітні програми були перебудовані таким чином, щоби відповідати головній меті, поставленій перед навчальним закладом — підготовка місіонерів.

На жаль, Сазерленду не вдалося знайти ту золоту середину між місіонерською орієнтацією освітніх програм та їх академічним рівнем. Проведені ним у Батл-Кріку реформи освітньої системи вели фактично до зниження рівня освіти і, в кінцевому рахунку, до втрати інтересу до цього навчального закладу з боку адвентистської молоді. З кожним роком число абітурієнтів до Батл-Крікського коледжу неухильно скорочувалося, поки не досягло катастрофічно низького рівня. У 1908 році в коледжі залишилося всього 138 студентів, включаючи і тих, хто навчався на підготовчому відділенні. Багатьох викладачів турбувала ситуація, що складається, і між собою вони грубо жартували, що Батл-Крік — це «благодійний заклад», а не коледж.

Буде потрібно ще кілька десятків років, перш ніж до керівників Церкви АСД прийде усвідомлення того, що протиставлення духовності і академізму, місіонерської спрямованості і якості освіти носить абсолютно ненормальний характер і веде фактично до втрати і того, й іншого.

Розвиток системи освіти Церкви АСД у інших країнах

Розвиток освітніх закладів на інших континентах

На протилежному кінці Землі, у далекій Австралії під керівництвом Е. Уайт у цей же час почали утворюватися основи нового закладу освіти Церкви АСД, а саме коледжу Авондейл. У цьому коледжі, як ніде більше, філософія християнської освіти, яка була запропонована самою Е. Уайт, була втілена найбільш збалансовано та акуратно.

Варто зазначити, що під час розвитку цього коледжу адміністрації вдалося не повторити таких крайнощів, як захопленість академізмом і зневага якісним рівнем освіти задля, здавалось би, духовності і місіонерської спрямованості. Це якраз і були ті крайнощі, через які довелося пройти коледжу у Батл-Крік, що в Америці. В певному сенсі можна сказати, що коледж Авондейл був тим своєрідним зразком для усіх майбутніх освітніх установ у системі освіти Церкви АСД.

Цей навчальний заклад виділявся багатьма перевагами. Серед них можна було би перерахувати ті, котрі найбільш яскраво відображали бачення освітнього процесу самою Еллен Уайт.

По-перше, це були переваги природнього фактору. Це було пов’язане саме з вибором місця під будівництво навчального закладу у сільській місцевості. По-друге, можливість звести не затиснутий міськими будівлями просторий кампус із перспективою його подальшого розвитку та розширення. По-третє, надання різноманітних варіантів трудового виховання серед учнів. По-четверте, там створювалася чудова можливість для розвитку виробництв і для надання робочих місць самим студентам та для полегшення власного бюджету самого навчального закладу. У коледжі Авондейл успішно діяла програма з надання регулярної грошової підтримки студентам, котрі цього потребували. Це стало можливим завдяки спеціально створеному саме для цих цілей фонду [1, с. 277].

Також слід підкреслити і той факт, що коледжу Авондейл вдалося досягти досить мудрого співвідношення між, з одного боку, прийняттям студентами участі у різноманітних благодійних та місіонерських проектах і, з іншого боку, організацією та проведенням розважальних та спортивних заходів. Як результат, навчальний заклад домігся того, що більше ніж 80% випускників цього коледжу врешті-решт отримали посади серед різних структур Церкви АСД. А там, в свою чергу, вони і знаходили застосування для усіх своїх теоретичних знань та професійних навичок.

Повертаючись до історії розвитку адвентистської системи освіти, слід ще раз відзначити той внесок професора Прескота. Він, з’ясувавши той факт, що професія вчителя досить поширена серед послідовників Церкви АСД, вирішив використовувати цей потенціал задля більш кращого розвитку мережі церковних навчальних установ.

У 1891 році Прескот мав на меті проведення літнього інституту з метою навчання там і адвентистів, і викладачів муніципальних шкіл основним принципам у християнській освіті. Крім цього, він також сподівався викликати інтерес вчителів перспективою відкриття адвентистских шкіл із подальшим їхнім працевлаштуванням саме в них.

Як відомо, значна частина часу серед річного навчального плану була присвячена гострим обговоренням із таких питань: яким чином повністю вилучити нехристиянських та атеїстичних авторів зі змісту програми шкіл, як відмовитися від виснажливих вивчень грецької і римської класичної літератури, як замість цього всього впровадити дослідження Біблії, історії нашого світу з боку біблійних пророцтв.

Хоча радикальні зміни після цих дискусій так і залишилися невтіленими в реальне життя, але, попри це, в майбутньому у адвентистських школах крок за кроком відбувалося скорочення часу, який був відведений на вивчення класичних мов, і збільшення часу на викладання Біблії. Досить нелегко просувалася ідея ручної праці учнів та практичного виробничого навчання.

Хоча ще у 1887 році було прийнята постанова, відповідно до якої помісними церквами відбувалося відкриття власних шкіл, це питання довгий період було у відкритому стані. Нічого не змінив і літній інститут, який провели у 1891 році.

Проживаючи на великій відстані від адвентистских шкіл, багато батьків вважали за краще віддати своїх дітей до навколишніх середніх шкіл і коледжів. Вони пояснювали це бажанням бачити їх кожний день. А християнських шкіл при цьому поруч не було. Можливість віддати свою дитину для проживання далеко від оселі, у гуртожитку, мало кого приваблювала.

У 1874 році було відправлено до Європи першого закордонного місіонера Церкви АСД. Його звали Джон Ендрюс. Протягом усіх наступних 25 років місіонери Церкви АСД засновували церкви як в Європі, так і в Індії, Африці, Австралії, Південно-Східній Азії. При цьому варто відмітити, що разом із ростом Церкви, активно зростала і мережа її навчальних закладів.

За останні десять років XIX століття тільки у США було відкрито п’ять коледжів, певну кількість середніх шкіл і, як було вже зазначено вище, більше 200 початкових шкіл. У цей же час навчальні заклади Церкви АСД утворюються і починають свою активну діяльність у Англії, Німеччині, Канаді, Швеції, Бразилії, Аргентині, Данії та в багатьох інших країнах світу.

У Південній Африці у 1893 році неподалік від Кейптауну було відкрито перший на Африканському континенті адвентистський коледж. За час своєї діяльності він підготував декілька поколінь біблійних працівників, які дуже успішно служили Господу та людям у різних частинах Африки. Сьогодні ж цей навчальний заклад відомий нам як Хелдербергський коледж [1, с. 279].

Цікаво висвітлити, що у 1894 році відкрилася місія Солюс у Зімбабве. Від місцевого губернатора Булавайо місія отримала майже 5 тис. гектарів землі. Цей неабиякий цінний дар з боку місцевої влади по-різному був сприйнятий керівництвом Церкви АСД. За цих умов окремі представники вбачали в цьому пряме порушення принципу відмежування Церкви від держави. Прийняти кінцеве рішення допоміг лист від Е. Уайт. Вона радила не відмовлятися від допомоги, яка була запропонована по провидінню Бога. Також вона писала, аби лідери розвивали діяльність Церкви АСД у цій місцевості. Саме на тому місці і була збудована перша в усій Африці адвентистська школа для місцевого корінного населення.

Відкриття початкових шкіл одразу означало початок охоплення благою вісткою території Індії. Це було пов’язано саме з тим, що школи Церкви АСД (а вони, в свою чергу, відкривалися переважно у сільській місцевості) забезпечували місцевому населенню не лише освіту, але і несли їм світло спасительного вчення Господа нашого Ісуса Христа. Завдяки зосередженню власних зусиль на розширенні християнської освіти, Церкві АСД вдалося дуже успішно розширити свою місію у країні, де основною релігією був індуїзм.

Крім шкіл, Церквою АСД у Індії, також були відкриті і вищі навчальні заклади, коледжі та інститути, в яких навчалося багато молоді з числа місцевого населення.

Такими ж методами відбувалася євангелізація і у Південній Америці.

Зміни, що відбулися в останні десятиліття у структурі місіонерської діяльності Церкви АСД, яскраво ілюструють якісні зміни в усій системі церковної освіти. Якщо, наприклад, до 50-х років випускники приймали рішення працювати на батьківщині або ж, у крайньому випадку, у сусідніх країнах, то, починаючи вже з середини 50-х років, був помітний широкий обмін євангелістами. Це яскраво свідчить про збільшення рівню підготовки кадрів на місцях.

Навчальні заклади на теренах колишнього Радянського Союзу

Говорячи про становлення навчальних закладів на території колишнього СРСР, варто взяти до уваги, що після довгих десятиліть боротьби, ізоляції, внутрішніх переживань Церква АСД у Радянському Союзі нарешті стала частиною всесвітньої родини народу Божого. Проведення демократичних перетворень у суспільстві дозволили Церкві АСД вийти на якісно новий рівень свого служіння. Перш за все, слід сказати, що вперше за багато десятиліть з’явилася можливість почати розвиток християнської освіти.

У 1986 році після численних узгоджень з урядовими органами Церкві вдалося домогтися дозволу на створення заочних курсів із підготовки служителів церкви. Курси офіційно відкрилися на базі тульського молитовного будинку. До викладання були запрошені служителі і члени церкви, які отримали свого часу вищу світську освіту, але, на жаль, не мали формальної богословської освіти. Цей недолік, щоправда, компенсувався багаторічним досвідом служіння в церкві і самоосвіти. Серед перших викладачів заочних курсів були Р. Н. Волкославський, М. М. Лібенко, М. П. Кулаков, Є. В. Зайцев, О. М. Сенін, Г. Грицюк, А. І. Романов та інші [4].

Згідно з рішенням Міжреспубліканської координаційної ради, відповідальність за подальший розвиток навчальної програми і пошуки місця для майбутнього навчального закладу були покладені на перспективного викладача, єдиного, мабуть, хто отримав початкову богословську освіту у Ньюболдському коледжі в Англії, — Михайла Кулакова.

Десятки заяв були направлені до відповідних органів влади з проханням виділити місце під будівництво, і кожного разу влада відповідала відмовою. Давалася взнаки стара атеїстична психологія, згідно з якою сектанти не повинні бути на виду. Наприклад, відкрити семінарію в Тулі не можна, оскільки це пролетарське місто з яскраво вираженими революційними традиціями. Поруч з Ясною Поляною теж не можна, оскільки музей-садибу Толстого відвідують багато туристів. Нарешті, вдалося знайти руїни старої шкільної будівлі в селищі Заокському Тульської області.

27 січня 1987 року Тульський обласний виконавчий комітет прийняв історичне рішення. Документ мав назву: «Про розміщення в селищі Заокському центру заочного навчання релігії та канцелярії Церкви АСД». На виконання цього рішення місцева влада селища Заокського повинна була передати у власність Церкви АСД руїни колишньої школи по вул. Руднєва 43а під будівництво семінарії і духовного центру. Місцева влада, хоча і неохоче, пішла на цей крок.

У будівництві семінарії брала участь уся церква. Це було воістину народне будівництво. Понад півтори тисячі членів церкви з усього колишнього Союзу абсолютно добровільно, використовуючи свої відпустки, працювали на будівництві першої у країні протестантської семінарії, посвячення якої відбулося 2 грудня 1988 року.

На відкритті семінарії, яке співпало із 1000-річним ювілеєм християнства на Русі, були присутні керівники багатьох церковних, державних і громадських організацій. Усі виступаючі підкреслювали важливість події. Зокрема, А. А. Ліханов, голова Радянського дитячого фонду ім. Леніна, в своєму виступі зауважив, що в цьому залі відбулася надзвичайно важлива подія, адже з такого важливого гуманістичного поняття, як свобода совісті, спадали ще одні кайдани — кайдани забобонів та упереджень.

Семінарія швидко розвивається. У 1989 році було здійснено набір на перший курс денної форми богословського факультету. В цьому ж році завдяки ентузіазму доктора Мітлайдера відкрилася овочівницька програма. Почалося освоєння 17 га орної землі, отриманої семінарією, та будівництво теплиць. Програма зацікавила Тимірязєвську сільськогосподарську академію, яка на додачу до міжнародного сертифікату стала видавати випускникам програми свої свідоцтва майстра-городника широкого профілю.

У 1991 році відкривається музичний факультет, який ставить перед собою мету підготовки хорових диригентів та керівників музичного служіння в церкві.

Того ж року на базі семінарії відкривається філія богословської магістратури університету ім. Ендрюса, що дозволило Церкві АСД першій серед протестантських церков Росії почати навчання за програмою «Магістр мистецтв у області релігії» (МА in Religion).

У 1993 році завершилося будівництво нового навчального комплексу, до якого увійшли гуртожиток, церква, столова та аудиторії. У цьому ж комплексі розмістилася початкова церковна школа, яка сьогодні має державну акредитацію і пропонує повну середню загальну освіту всім бажаючим. Серйозним кроком на шляху розвитку навчального закладу стало будівництво триповерхового корпусу бібліотеки, фонди якої налічують сьогодні понад 40 тис. найменувань. Комп’ютеризація бібліотеки, доступ через Інтернет до каталогів найбільших бібліотек світу дозволили різко поліпшити якість обслуговування читачів і розширили можливості користування бібліотекою.

Усвідомлюючи важливість розвитку християнської освіти у справі проповіді Євангелія, Церква АСД на теренах колишнього Радянського Союзу в наступні роки відкриває ще ряд освітніх установ вищої професійної освіти, що пропонують молодим людям можливість отримувати освіту за різними напрямками професійної діяльності у християнському середовищі. Серед цих установ слід відзначити Український гуманітарний інститут, Інститут Сам-Юк у Південно-Сахалінську та Заокський християнський гуманітарно-економічний інститут. Починають діяти адвентистські загальноосвітні школи [4].

Результат становлення адвентистської системи освіти

Філософія освіти Церкви АСД

Перш ніж говорити про історію становлення та розвитку адвентистської системи освіти, визначати її значення для сучасної церкви, слід торкнутися питання сутності християнського освіти як такої.

Християнська і світська (секулярна) освіта — далеко не одне й те ж саме. Різний погляд на природу людини і можливості її вдосконалення визначають відмінність цілей, джерел і методів двох освітніх систем.

Якщо говорити в загальному, то світська освіта ставить перед собою, головним чином, завдання морального вдосконалення учня у процесі навчання і праці. Основне завдання школи полягає в тому, щоби дати учням певну суму знань про навколишній світ, сформувати навички і вміння, необхідні в майбутній професійній діяльності.

Філософія християнської освіти виходить із того, що людина за своєю природою є грішною, і що ніяка освіта сама по собі не здатна подолати руйнівний вплив гріха на людину і змінити її деградовану природу. Саме тому справжня мета християнської освіти безпосередньо пов’язана з розумінням природи людини. Людина, будучи творінням Божим, відображає у собі образ Бога. Освітнє становлення людини означає не просто передання їй якоїсь суми знань, але виявлення і формування в неї образу Божого, носієм якого вона є.

Роль освіти, що розуміється саме таким чином, значно зростає у зв’язку з тим, що через гріхопадіння образ Божий у людині був спотворений. Однак, не дивлячись на істотне спотворення і пошкодження образу Божого, він не був зруйнований повністю. Завдяки спасаючій дії Сина Божого Ісуса Христа, людині дарована можливість відновлення гармонійних відносин зі своїм Творцем, з іншими людьми, з навколишнім природним середовищем. Відновлення образу Божого в людині, відновлення відносин і становить справжню природу освіти.

Еллен Уайт, яка стояла біля витоків адвентистської системи освіти у XIX столітті, у свій час писала, що привести людину до гармонії з Богом, щоб підняти і облагородити її духовно-моральну сутність, щоб вона могла знову відображати образ свого Творця, — ось що є найбільшою метою будь-якої освіти і виховання в житті. У цьому сенсі освіта невідривна від Божественного спасіння, оскільки ту ж мету здійснює Ісус Христос. «Відновити в людині образ її Творця, повернути її до тієї досконалості, яку вона мала при створенні, забезпечити розвиток тіла, розуму і душі, так щоб у творінні Божому могла бути реалізована її мета, — ось що було справою спокутування. Це і мета освіти, найбільша мета життя». Саме спасаюча і примиряюча ціль християнської освіти і робить її християнською [1, c. 250].

Під час Міжнародної науково-практичної конференції під девізом «Слідами великого Вчителя», яка проходила з 17 по 19 липня 2014 року в Українському гуманітарному інституті, Є. Зайцев, доктор теології, директор Інституту біблійних досліджень Євро-Азіатського відділення Церкви АСД (Заокський християнський гуманітарно-економічний інститут, Росія) прокоментував: «Справжній сенс освіти — відновити в людині релігійну складову, щоб підняти і облагородити її моральну сутність. Така освіта можлива тільки у християнському середовищі. Світська школа цього не вчить. Християнська освіта прагне привести учня у спасаючі взаємовідносини з Богом. Освіта — це, по великому рахунку, викуплення; далі йде — виховання християнського характеру і, звичайно ж, підготовка до професійної діяльності, підготовка людини, гідної служити Богу і людям. Як сказав М. І. Пирогов: "Бути людиною — ось до чого має вести виховання"».

Там же І. Жабровець, вчитель вищої категорії, методист Міжнародної асоціації християнських шкіл (м. Дніпро), додала: «Християнська освіта полягає в тому, щоб направляти людину перш за все не до знань, а до мудрості. Розумна людина наповнена інформацією, мудра ж може правильно цю інформацію використовувати на благо. Мудрість — це вміння користуватися знаннями із правильною мотивацією, в потрібний час і для морально доброї мети » [13].

Подібним чином міркує і Ховард Хендрікс, який більш ніж півстоліття викладав теологію і заохочував учнівство у Далаській богословській семінарії: «Секулярна освіта має ціль зробити людей кращими, ефективнішими, успішнішими, розумнішими. Прагнення викладача-християнина — це перетворення віруючого по образу Христа, і ніяк не менше». Крім того, Хендрікс зазначає ще одну відмінність між секулярною і християнською освітою. Секулярна освіта має справу з бізнесом і грошима, молекулами і речовиною, людьми і проблемами. Християнська освіта ж стосується вічних питань, таких як, наприклад, характер Бога та Його царство. Секулярна освіта допомагає людині знайти своє місце у світі; християнська освіта піднімає людину над світом» [10, c. 15].

Вказуючи на служіння Христа, Еллен Уайт заявляє, що «неможливо здобути освіту вище тієї, яка була дана першим учням, і яка явлена за допомогою слова Божого» [2, с. 9].

Е. Уайт стверджує, що «вища освіта» має відношення до розвитку характеру і може бути отримана тільки через учнівство [4, с. 14].

Ховард Хендрікс приходить до того ж важливого висновку, що і Еллен Уайт: «Викладачі-християни повинні вважати себе тими, хто формує учнів, і ніяк не менше» [8, c. 17].

Подібним чином Артур Холмс у своїй класичній праці, присвяченій християнській освіті, ставить під сумнів тезу про те, що християнський коледж — це всього лише «захисник віри». Християнська вища освіта існує не для того, щоб «давати добру освіту плюс біблійні уроки у благочестивій атмосфері». Також його мета полягає не в тому, щоб «навчати професіям, які мають відношення до церкви». Холмс показує, що жодна із цих цілей не є достатньою, щоби виправдати витрати і час, необхідні для того, щоб дати відмінну християнську освіту [5, с. 4].

Згідно Холмсу, християнська гуманітарна освіта має йти далі передачі змісту або навіть цінностей; вона повинна мати справу із творенням особистості. Це перетворення в образ Божий на кожному етапі нашого людського існування. Давати християнську гуманітарну освіту означає «вчити студентів відповідально поступати в усіх життєвих ситуаціях, що передбачає наш розвиток як істот, котрі мислять і оцінюють» [5, с. 28].

Останнім часом все більше голосів лунає на користь того, що метою освіти має бути формування характеру. Девід Шилдс вказує на те, що «ми надто часто прирівнюємо успішність до кількості вивченої інформації, а не до якості характеру, який формує учень». Він додає: «Мета освіти полягає не тільки у придбанні знань, але і в розвитку схильності до ефективного і етичного використання цих знань» [6, c. 49].

Але як погляд на освіту як на процес, орієнтований на особистість, відрізняється від того, що може відбуватися в аудиторіях християнських навчальних закладів? На жаль, навчання студентів робити мудрий вибір і надання їм допомоги у формуванні характеру часто розглядаються як побічний ефект головного завдання — навчання власне суті та змісту предмету. У багатьох предметах ми припускаємо зрілість учнів, замість того, щоб активно направляти та заохочувати її.

У освітній системі взаємодія між учнями або студентами і викладачами зазвичай обмежується навчальною аудиторією; особливо це стосується великих груп на предметах загальноосвітнього циклу. Оскільки життя і робота протікають, в основному, поза аудиторією, студенти швидко розуміють, що їм необхідно виробити власні механізми виживання, причому ці механізми, ними сформовані, можуть не мати жодного відношення до змісту навчання. Без наставництва рішення, прийняті в юності, ведуть до життєвих звичок, які можуть поставити під загрозу майбутній успіх молодих людей — як тимчасовий, так і вічний. Студенти часто надані самі собі, особливо в перші два роки навчання, мечучись між факультетами, намагаючись вибрати спеціалізацію, і без належного керівництва часто приймають неправильні рішення.

Також багатьом студентам, котрі поступають на навчання до вищого навчального закладу, не вдається знайти собі відповідне духовне або академічне коло спілкування, навіть і у адвентистских закладах освіти. Оскільки студенти часто стикаються з незнайомими людьми на заняттях із загальноосвітніх дисциплін та у великих університетських церквах, вони не відчувають почуття духовної близькості з викладачами, пасторами та іншими дорослими членами церкви. В результаті багато рішень, пов’язаних зі способом життя, приймаються ними під впливом однолітків, яким може бракувати зрілості та належної життєвої мудрості для розумного вибору щодо віри і складних життєвих ситуацій [7, c. 295].

У адвентистських навчальних закладах студенти, як правило, проживають у гуртожитку. Нерідко це призводить до нічних посиденьок, втечі від дійсності, штучної духовності і «запрограмованої» віри. Звичайно, учні можуть корегувати свою поведінку, щоб відповідати очікуванням навчального закладу, але такі основоположні проблеми, як сексуальність і розвиток віри, часто залишаються поза увагою.

Потреба у розвитку характеру стає особливо критичною, якщо врахувати, що час, проведений у виші, є періодом суттєвих перетворень для студентів. Часто саме в цей період вони роблять вибір професії, формують систему переконань, приймають на себе релігійні зобов’язання, починають зустрічатися і навіть одружуються і остаточно визначають свій світогляд. Саме в цей час потреба у спілкуванні, діалозі, наставництві, місії та цінностях набагато гостріше, ніж, можливо, у будь-який інший період їхнього життя. Однак більша частина цього формуючого розвитку відбувається зовсім не в навчальній аудиторії, а за її межами.

Підсумок сучасної християнської освіти полягає в тому, що студенти набувають знання і навички (ймовірно, саме в цьому порядку) і деяке уявлення про християнські цінності, але найчастіше за рахунок цілісного життя і розвитку істинного християнського характеру.

Саме в цьому контексті вчителі-адвентисти та керівники адвентистських освітніх закладів усіх рівнів повинні переоцінити власну педагогічну методологію і з самого початку осмислити початкове бачення Еллен Уайт. Вони повинні повернутися до інтегрованого послідовного підходу до задачі по вихованню особистості, замість того, щоб просто створювати продукт. Немає сумнівів у тому, що метод учнівства, запропонований Ісусом, надає підставу для розвитку процесу, який зробить усіх більш ефективними у досягненні вищих цілей адвентистської освіти [12].

Говорячи про метод Ісуса, Роберт Коулман стверджував: «Змінити світ можна, лише змінюючи людей в цьому світі, а люди можуть змінитися, лише опинившись у руках Майстра. Очевидна необхідність не тільки обрати кількох помічників, а й підтримувати порівняно невелику чисельність цієї групи, щоб можна було ефективно працювати з ними» [9, c. 27].

Значення і стан адвентистської освіти сьогодні

Церква АСД має у своєму розпорядженні одну з найбільших в християнському світі мережу освітніх установ, що включає в себе всі рівні освіти, починаючи від дитячих садків і закінчуючи університетами. У протестантському світі це найбільша мережа навчальних закладів, існуюча в рамках однієї протестантської конфесії.

У 1880 році в Церкві була одна початкова школа з одним учителем і 15 учнями. У 1885 році було три школи з п’ятьма вчителями та 125 учнями. У 1890 р. — сім шкіл з 15 учителями та 350 учнями. У 1895 році — 18 шкіл з 35 учителями та 895 учнями. А в 1900 р. — 220 шкіл з 250 учителями та 5 тис. учнів. І на цьому зростання не зупинилося. До 1910 року кількість шкіл досягла 594 при кількості 758 вчителів і 13357 учнів. У 2006 р. шкіл вже було 5362, викладачів — 36880, а учнів — 861745.

Говорячи про сьогоднішній стан адвентистської освітньої системи, варто привести статистику.

Отже, станом на 2014–2016 рр., Церква АСД у 145 країнах світу налічує 7842 навчальних заклади (університети, коледжі, школи), в яких працюють 93674 викладача та навчаються 1814810 учнів та студентів.

При цьому цікаво відзначити, що, станом на лютий 2016 р., в Євро-Азіатському дивізіоні (до складу якого входить і Україна) налічується 16 початкових шкіл, 11 середніх шкіл, 2 вищих навчальних заклади (один з них — Український адвентистський центр вищої освіти), 13 центрів по вивченню англійської мови. Всього ж на теренах ЄАД навчаються 2186 учнів та студентів, а освітній процес забезпечують 336 вчителів та викладачів [13].

Загалом Церква АСД тримає курс на розвиток і прогрес системи християнської освіти, вбачаючи в цьому широке поле для служіння світові. Це проявляється у відкритті нових навчальних закладів, в тому числі і на теренах нашої держави, фінансуванні та підготовці кадрового забезпечення, чітко поставлених цілях, меті та баченні.

Крім цього, відділ освіти Євро-Азіатського дивізіону всіляко підтримує ідею отримання християнської освіти молодими людьми у Церкві і ставить перед собою за мету зробити систему адвентистської освіти зрозумілою, самоосвіту доступною і привабливою для кожної молодої людини як в Церкві, так і за її межами. Відділ вважає своєю місією зробити адвентистську освіту ефективним інструментом для формування цілісної особистості і міцним фундаментом для побудови спасаючих відносин із Творцем [15].

Як було сказано раніше, підхід до християнської освіти базується на глибокому розумінні та переконанні в тому, що вона формує в учнів та студентів насправді біблійний погляд на світ, в якому ми живемо, будує їхні характери та перетворює їх на здібних і мислячих послідовників Ісуса, готових служити людям та Церкві.

Ось декілька змістовних тез, в яких представлено важливість розвитку християнської освіти у Церкві АСД, і які допомагають зрозуміти те, що здобуття християнської освіти учнями або студентами у навчальних закладах Церкви АСД слугує досить вагомим внеском у життя кожного учня чи студента як тут, на землі, так і у Вічності:

  • По-перше, і саме основне, адвентистська освіта націлена на те, щоби привести тих, хто навчається, до спасительних відносин з Ісусом Христом.
  • Християнська освіта, безумовно, призводить до глибшого пізнання Божої волі і Його задуму щодо людини. Вона сприяє формуванню біблійного світогляду.
  • Фундаментальною метою освіти є відновлення зруйнованих взаємин між Богом і учням, і саме ця мета визначає освітню програму і сам навчальний план.
  • Історія показує, що поверхневе дослідження Біблії не рідко призводило та слугувало фундаментом для виникнення вчень та позицій, які суперечать Слову Божому, Біблії. Про це попереджає апостол Павло: «Дух же ясно говорить, що в останні часи відступлять деякі від віри, слухаючи духів підступних і наук демонів» (1Тим.4:1). У висновку тієї ж біблійної глави Павло закликає: «Звертай увагу на самого себе і на науку, прагни займатися цим постійно: бо, так роблячи, і сам спасешся і спасеш слухаючих тебе» (1Тим.4:16)
  • Навчання у адвентистському навчальному закладі — це чудова можливість перейняти досвід служіння від вчителів і пасторів, які присвятили своє життя проповіді Благої вістки.
  • Християнська освіта допомагає не лише краще зрозуміти себе і свої потреби, але і звертає увагу на потреби людей, що живуть навколо нас.
  • У людину закладена глибока потреба в пізнанні істини і осмисленні свого місця в цьому житті, так само як і необхідність гармонійного спілкування з іншими людьми. Боже Слово, будучи абсолютною і непогрішною істиною, дає досконалі відповіді на такі питання, як: «Що є істина?», «В чому полягає сенс життя людини?», «Чи може людина жити без Бога?».
  • Біблійна істина є незмінною, проте змінюються сучасні умови і люди, до яких вона звернена. Постійними також залишаються гріх і необхідність Божої викупної жертви. Зважаючи на це, важливим є те, що християнська освітня програма враховує ці аспекти.
  • Серйозне ставлення до навчання, готовність змінюватися відповідно до Слова Божого, безумовно, принесе відчутні плоди в житті кожної людини, котра вибрала на шлях до здобуття християнської освіти [11].
  • Християнська освіта приділяє важливе місце навчанню та впровадженню здорового способу життя в закладах усіх рівнів.
  • Е. Уайт чітко сформулювала роль християнської освіти як основного засобу передачі релігійних цінностей і цілей, що становить основну теологію християнської освіти. Її особливий внесок полягає в єдності і ясності її освітньої філософії, свободу від примх і помилкових напрямків, які панували серед її сучасників. Хоча деякі сучасники також бачили релігійну мету в освіті, Е. Уайт поміщала освіту в контекст великої боротьби, включаючи його життєво важливу роль в есхатології.
  • Християнська освіта робить акцент і на отриманні учнями та студентами практичних життєвих вмінь, які стануть їм у нагоді у житті. Е. Уайт, підкреслюючи це, писала, що кожен учень повинен з’єднати інтелектуальні заняття зі знаннями ремесла або заняття, завдяки якому вони, якщо це буде потрібно, зможуть заробити собі на життя [3, c. 218].
  • Еллен Уайт, говорячи про ціль, значення та важливість діяльності та розвитку християнської освіти у Церкві АСД, писала: «Відновити в людині образ її Творця, повернути її до стану, в якому вона була створена, досягти такого розвитку тіла, розуму і душі, щоб можливо було виконати ціль її створення, — ось у чому полягала робота викуплення, — і, як висновок, вона додала, — в цьому і є суть освіти, велика ціль життя» [2, c. 6].

Висновок

Отже, розглянувши суть християнської освіти, побачивши становлення системи освіти у Церкві АСД, зробивши короткий огляд сучасного стану адвентистської освіти, нам стає зрозумілим величезне значення, актуальність існування та подальшого прогресивного розвитку системи християнської освіти у Церкві АСД.

Читаючи Євангеліє, можна прослідкувати те, що Ісус Христос цілеспрямовано, з любов’ю присвячував Свої сили та час для розвитку характеру Своїх учнів. І, як результат цього, апостоли перейшли від невір’я до довіри, від гніву до справжньої любові, позбуваючись власних неправильних уявлень, самозвеличення, негативних сторін свого характеру.

Адвентисти активно використовують у своїй освітній системі модель Ісуса. Це, в свою чергу, накладає відбиток на навчальний процес у навчальних закладах Церкви АСД, який передбачає наступне:

  1. Створення у кожному навчальному закладі особливої духовної атмосфери, яка підтримується богослужіннями, молитовними зібраннями, постійним дотриманням принципів християнської етики та моралі.
  2. Формування шанобливого ставлення до Біблії як до Слова Божого і її незаперечному авторитету в усіх запитаннях, котрі торкаються духовної практики та досвіду.
  3. Формування християнського характеру, християнських якостей та чеснот, а також допомога у подоланні негативних рис характеру.
  4. Підтримка освітнього процесу на високому рівні, що включає розвиток творчих здібностей учнів та студентів, формування їхнього самостійного і критичного мислення.
  5. Виховання християнського відношення до свого власного здоров’я, формування здорових звичок та схильностей.
  6. Збалансоване поєднання фізичної та розумової праці, соціальна орієнтація освіти, підготовка до майбутнього самостійного дорослого життя.
  7. Підпорядкування усіх своїх інтересів і цілей найголовнішому — служінню Богу та суспільству.

Виходячи з цього, можна зробити висновок, що християнська освіта, ґрунтуючись на глибокому розумінні людської особистості, враховуючи всю її комплексність і багатомірність, пропонує цілком гідну альтернативу світській (секулярній) освіті та відкриває батькам дітей та молодим людям, для яких християнські цінності є життєво важливими, нові перспективи в отриманні якісної професійної освіти та особистісного розвитку [1, c. 254].

Як стверджував у своїх працях Ховард Хендрікс, світська освіта має справу із бізнесом, фінансами, з людьми і проблемами (словом, з усім матеріальним), християнська ж освіта безпосередньо торкається вічних питань, таких як, наприклад, характер Бога і Його Царство. Світська освіта допомагає людині знайти своє місце в світі, а християнська освіта піднімає людину над світом.

Вибираючи християнську освіту сьогодні, ми вибираємо більше, ніж просто здобуття знань, більше, ніж отримання земної професії. Вибираючи християнську освіту, ми будуємо своє майбутнє у Царстві Небесному, формуємо христоцентричний характер та готуємося до славного Другого приходу нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа.

Список використаних джерел

  1. Зайцев Е. Без прошлого нет будущего. История организационного и доктринального становления Церкви адвентистов седьмого дня. — Заокский: «Источник жизни», 2013. — 384 с.
  2. Уайт Е. Виховання та освіта — К.: «Джерело життя», 2013 — 320 с.
  3. Уайт Е. Воспитание: Пер. с англ. Николаев: «МедНа», 2004. — 297 с.
  4. Уайт Е. Наглядные уроки Христа: Пер. с англ. — Заокский: «Источник жизни», 1995. — 352 с.
  5. Arthur Holmes, The Idea of a Christian College — Grand Rapids, Mich.: Wm. B. Eerdmans Pub1., 1975., p. 185.
  6. David Light Shields, "Character as the Aim of Education, Phi Delta Kappan 92:8 (May 2011), р. 58.
  7. Gayle M. Wells, "The Effect of Religiosity and Campus Alcohol Culture on Collegiate Alcohol Consumption," Journal of American College Health 58:4 (January 2010): 295-304.
  8. Howard Hendricks, "What Makes Christian Education Distinct?" in Hestenes, et al., Mastering Teaching, op cit., p. 314.
  9. Robert E. Coleman, The Master Plan of Evangelism (Grand Rapids, Mich.: Baker Publishing, 1993), p. 27.
  10. Roberta Hestenes, Howard G. Hendricks, and Earl F. Palmer, Mastering Teaching (Portland, Ore.: Multnomah Press, 1991), p. 423.
  11. http://christianedu.org/2012/08/importance-of-edu
  12. http://edu.adventist.ru/alan-parker-s-article
  13. http://edu.adventist.ru/news_entries/1134
  14. http://edu.adventist.ru/zaytsev-sda-history
  15. http://zaokskychurch.ru/node/1

Андрій Чорней
Фото

Читайте також:

Христианская школа — средство религиозной пропаганды или возможность реализации права на свободу вероисповедания?

Богоугодное образование

Поделиться:
просмотров: 591
 

Нове на сайті

   1.03.2017 На Луганщині 65 сімей отримали допомогу із Канади (ВІДЕО)
   1.03.2017 Анонси подій
   
  26.02.2017 Харьков. Крещение в молитвенном доме на Якутской после программы «Откровение надежды» с участием Билла Биаджи.
  26.02.2017 Ректор українського адвентистського вишу Людмила Штанько: «Ми хочемо виховувати духовну еліту нації»
  24.02.2017 "День за днем", №523
    Каталог файлів
  23.02.2017 Познавательная программа «Против течения» в Энергодаре. 4-18 февраля 2017 г.
  23.02.2017 «По соображениям совести»: фильм о вере, любви и самоотречении
  23.02.2017 В Энергодаре начинает работу центр «Моя здоровая семья»
  23.02.2017 Супруги Луневы поделились рецептом семейного счастья: «Важно, чтобы каждый старался сделать счастливой свою вторую половинку»
  22.02.2017 Український гуманітарний інститут в цифрах
 

Події Церкви в Україні

   1.03.2017  Дети в Дарьевке Херсонской области услышали весть о спасении и получили подарки
   1.03.2017  У Чернівцях пройде Міжнародна науково-практична відео-конференція, присвячена 500-річчю Реформації
  27.02.2017  У Краматорську презентували акцію «Донеччина — Реформація-500» (ВІДЕО)
  27.02.2017  Пансионат «Наш Дом» анонсирует медико-миссионерские курсы и лагерное собрание
  26.02.2017  Посетителей евангельской программы в городе Николаеве призывали верить Библии и практиковать здоровый образ жизни
  26.02.2017  На концерте в Николаеве подчеркнули значение протестантской Реформации для современного общества
  26.02.2017  На конференції філологів в Українському гуманітарному інституті говорили про англійську англійською
  25.02.2017  На фестивалі дитячої творчості у Вінниці зібрали кошти для допомоги онкохворим дітям