Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 

18.01.2017  Аналітика

 

Як не бути обманутим у головному

Тож промовив Ісус до юдеїв, що в Нього ввірували: Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнає-те правду, а правда вас вільними зробить!
(Iв.8:31-32)

Головний герой антиутопії «1984» Джорджа Орвелла у своєму щоденнику написав дуже влучні слова: «Свобода — це сказати, що два на два рівне чотирьом».

Найгірший ступінь рабства — жити в обмані, не бачити реальної картини. Сьогодні ми спостерігаємо це особливо явно у сфері політики та міждер-жавних відносин. Тисячі історій, придуманих від початку до кінця, сприй-маються багатьма людьми за чисту правду і беруться за основу світогляду. Як наслідок, вони формують відношення до когось чи чогось.

Розглянемо першопричини. Історія знає багатьох людей, диктаторів, які хотіли бути володарями інших людей, для яких влада — не засіб, а ціль. Спочатку диктатори управляли рабами за допомогою страху. Диктатор намагався усунути всіх, хто не хоче бути рабом, і залякати інших. Але в новітній історії, особливо починаючи з Гітлера, підхід став іншим. Найбі-льші ресурси вкладаються не в залякування, а в підкорення свідомості. І сьогодні існує ряд держав, що користуються цим підходом. Люди в таких країнах готові померти за свого володаря і вбити того, хто прийде дати їм краще життя та свободу. Чому? Тому що в полоні знаходиться щось наба-гато важливіше, ніж просто тіло: у полоні знаходить свідомість.

Поруч з тим, що існує сьогодні, всі тиранії минулого виглядали б нерішу-чими. Правлячі групи усюди залишали люфт, завжди реагували тільки на явні дії і не цікавилися тим, що думають їхні піддані. За сьогоднішніми мірками навіть католицька церква Середньовіччя була терпимою. Поясню-ється це частково тим, що володарі не могли тримати громадян під постійним наглядом. Коли ж винайшли друк, стало легше управляти громадсь-кою думкою, а радіо і кіно дозволили зробити крок у цьому напрямку ще далі. [1]

Недаремно Екклезіаст казав, що немає нічого нового під сонцем, адже ті ж принципи діють і в великій боротьбі Добра і Зла.

Два на два — п’ять

Насамперед визначимо, що диявол — це найяскравіший представник чис-того диктатора з усіма витікаючими з цього наслідками. Від самого почат-ку диявол не хотів прийти до влади, щоб реалізувати ідеї його революції. Натомість, він зробив революцію, щоб встановити диктатуру. Не думайте, що диявол хотів зробити світ кращим, що він хотів прийти до влади, щоб впровадити кращі закони, кращі правила, щасливіше життя. Ні. Ми знаємо причину всього. Він хотів влади.

І його слова про недосконалість Божого закону, Божих принципів правління, — це все засіб досягнення влади. Не навпаки. І навіть якщо сам Люцифер повірив в той світ, який пропонував, його не задовольняло те, що його не кликали на нараду. Він хотів влади, повної влади. І наша Земля його впустила.

Але ми знаємо, що на нашій планеті завжди були ті, хто не підкорявся дия-волу. Навіть коли він думав, що досягнув повного підкорення, Бог звернув його увагу на праведного Йова.

І тоді диявол почав працювати силою. Він забрав у Йова гроші, дітей та здоров'я, але нічого не добився. Пізніше він пробував тими ж методами за допомогою страху розправитись з першими християнами, але результатом було тільки те, що християнство за короткий період розповсюдилося на увесь світ.

І диявол перейшов до продуктивнішого методу. Його ціллю стало не зму-сити відректися, а змінити свідомість.

Коли головного героя вищезгаданої книги, піддаючи тортурам, змушували визнати, що два на два рівне п’яти, він сказав катам те, що вони хотіли почути, проте на цьому все не завершилось.

— Ні. Ви так кажете, щоб я вас перестав мучити, а я хочу, щоб ви не каза-ли, що два на два — п’ять, а знали це.

— Але як їх може бути п’ять, якщо їх чотири.

— Може. Деколи п’ять, а деколи три… [1]

Тут я хотів би розширити фразу, з якої розпочав:

Свобода — це не просто сказати, що два на два рівне чотирьом. Свобо-да — це, насамперед, знати це!

Диявол підміняє поняття, творить свої релігії, змінює свідомість. А у зв’язку із стрімким розвитком засобів масової інформації у диявола з'яви-лися ще потужніші інструменти для маніпуляцій. Найпотужнішим із них є, без сумніву, телевізор.

Давайте розглянемо дві основні позиції, які диявол нав’язує людям:

Теза перша. Те, щó є істина, визначати повинен ти

Якщо ми не беремо Біблію як абсолютний орієнтир, у диявола є багато ме-тодів, як вплинути на той орієнтир, що в нас є. Наведемо лише деякі з них.

Біблія права, і я їй довіряю лише тоді і там, де вона не суперечить науці, офіційним джерелам, авторитетам, моєму розумінню світобудови, логіці тощо. Насамперед, зокрема, людина не довіряє тому, чого сама не розуміє.

Пам’ятаю, як один поважний богослов, будучи викладачем високого рівня, аналізуючи історію нагодування Ісусом Христом п’ятьма хлібами і двома рибинами п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей (Матв.14:15-21), пояснив нам, студентам, що це, виявляється, не зовсім так було, як зда-ється. Насправді кожен, хто брав у руку хліб чи рибину, розумів, що всім не вистачить, і робив лише вигляд, а сам повертав продукт назад.

Або ж інший показовий приклад — коли більшість християнських деномінацій не визнають, що творіння нашого світу відбулось за сім буквальних днів. Чому? Тому що це важко зрозуміти. «Найвидатніші уми, котрі у своїх дослідженнях не керуються Божим Словом, розчаруються у своїх спробах встановити зв'язок між наукою і Божим Відкриттям. Оскільки Творець та Його діла є вищими від їхнього розуміння, і не можливо дати їм пояснення з допомогою законів природи, вони розцінюють біблійну історію як таку, що не заслуговує на довір’я взагалі. Хто сумнівається у правдивості Старого і Нового Завітів, той зробить ще один крок і почне сумніватись в іс-нуванні Бога… Такі люди обов’язково втратять простоту віри. Дуже важливо твердо вірити в авторитет святого Слова Божого. Біблія не може пе-ревірятись науковими уявленнями людей. Людське знання — ненадійний дороговказ. ... Будь-яка істина чи то в природі, чи у Слові Божому не суперечить сама собі в усіх своїх проявах». [5: с. 113-114]

Проблеми інтерпретації

Також надзвичайно погану послугу роблять різноманітні «інтерпретато-ри» Слова Божого. Я глибоко переконаний, що проблема того, що існує так багато церков, полягає не в різній інтерпретації, а в інтерпретації взагалі.

Принцип пріоритету біблійного богослов’я над догматичним, викладений Лютером у 1515 році, звучить так: «В Писанні ніяка алегорія, тропологія або аналогія не може бути виправданою, якщо спочатку ця ж сама істина не була викладена буквально у іншому місці. Інакше Писання може перет-воритися на об’єкт для жартів». [2]

Тобто критерієм істинного тлумачення Біблії є те, що може бути зрозумі-лим в Біблії прямо, недвозначно і буквально. А ось як цей принцип пріоритету біблійного богослов’я над догматичним богослов’ям виражений у Ве-клера: «Суть цього принципу полягає в тому, що ясніші уривки Писання завжди використовуються для пояснення незрозуміліших уривків, але не навпаки». [3]

Біблія самодостатня! І вона пояснює сама себе за допомого Святого Духа.

У когось критерієм правильної інтерпретації є передання, у інших діє принцип «більшість не може помилятись» (рішення соборів, тощо). А хтось пішов ще дальше: визначив людину, вчительство якої «у питаннях віри та моралі» непомильне.

Щодо питання про непомильне вчительство Римського первосвященика, тобто Папи, 20-й Вселенський Собор проголосив: «Ми вчимо і визначаємо: слід визнати догматом Божественного Одкровення, що коли Римський пер-восвященик говорить «з катедри», тобто виконуючи служіння пастиря і вчителя всіх християн, своєю верховною апостольською владою визначає вчення в області віри і моралі, обов’язкове для всієї Церкви. Тоді, через Божу допомогу, обіцяну йому в особі блаженного Петра, він володіє тією непомильністю, якою Божественний Визволитель хотів, щоб Його Церква була обдарована у визначеннях, що стосуються вчення про віру і мораль-ність. Тому такі, витікаючі від Римського єпископа, визначення непорушні самі по собі, а не через згоду Церкви. Якщо ж хто насмілиться цьому ви-значенню нашому перечити, від чого нехай обереже Господь, то нехай буде анатема».

Уся складність ситуації полягає у тому, що якщо ви чітко бачите, що слова Папи не сходяться з Словом Божим, перевага надається Папі як видимому голові всієї вселенської церкви.

Яким би не був прояв цієї проблеми, правда у тому, що «… доки людська мудрість буде підноситися над Його Святим Словом, доти існуватимуть розділення, суперечки та розбрат. Замішання, що існує і в наш час поміж ворогуючими віровченнями та сектами, отримало влучну назву «Вави-лон», яку біблійне пророцтво (Відкр.14:8;18:2) застосовує до церков останнього часу, що полюбили світ». [5, с. 124]

В ракурсі цієї проблеми, з якою так чи інакше стикається кожен із нас, ва-жливо знати свої реальні можливості як людини, визначити для себе, хто ми є.

Я вірю в те, що бачу

Зробимо невеликий відступ і проаналізуємо, по якому принципу працює людське мислення.

Окрім математики й природничих наук, які використовують математичні методи, у реальному світі для виведення якогось твердження користуються індукцією, за допомогою якої на підставі наявних фактів ми виводимо певні твердження.

В свою чергу факти, які стають основою для індуктивних умовиводів, най-частіше засновані на емпіричних знаннях і даних (емпіричні дані — це ві-домості, отримані на основі досвіду, практики).

Подивимось, як це все працює. Типовий приклад індуктивного висновку: «Спостереження — цей лебідь білий; висновок — всі лебеді білі».

У наведеному прикладі висновок про те, що всі лебеді білі, міг вважатись істинним у Європі, поки не було відкрито Австралію. Тепер ми усі знаємо, що лебідь не обов’язково білого кольору.

І це насправді серйозна слабкість: «Я вірю в те, що бачу». А чи все ми ба-чимо? Якщо ми у конкретно сьогоднішньому експерименті побачили щось, чи означає це, що цей результат є єдино можливим? Ні. А якщо ми цей ре-зультат побачили у кожному із мільйону досвідів? Також ні!

Навіть тварини часто чують звуки, які людина не має можливості чути, ба-чать те, що людина бачити не здатна. А що вже говорити про те, чого ні тварини, ні людина не бачать. Адже навіть невіруюча людина інтуїтивно відчуває, що існує невидимий світ, який активно впливає на світ видимий, але який не бачить жодний прилад.

Все відносно

Альберт Енштейн у 1905 році в статті «До електродинаміки тіл, що руха-ються» висловив ідею, яка взагалі перевернула мислення: довжина і час, які завжди вважались незмінними, насправді відносні величини, які змінюють-ся при переході від однієї системи до іншої.

Англійський математик і філософ Бертран Рассел у своїй «Історії західної філософії» взагалі задає питання: «Чи дійсно існують закони природи, чи ми просто віримо в них завдяки властивій нам схильності до порядку?» Адже, повертаючись до Енштейна, — все відносно. Як багато ми ще не знаємо…

І все ж людина вважає, що має право, вірячи в Бога, Творця усього види-мого і невидимого, Того, Хто знає кінець від початку, ігнорувати Його відкриття та волю. Як часто ми, чітко розуміючи, що говорить нам Бог, волі-ємо покластись на власний досвід, нашу логіку, наш обмежений інтелект.

І проблема навіть не в цьому, а в тому, що ми надзвичайно рідко шукаємо Божу волю, таким чином, маючи занадто велику і безпідставну впевненість у нашому вмінні аналітично мислити, об’єктивно та правильно оцінювати життєві ситуації, у наших знаннях та інтелекті.

Сучасна наука з усмішкою дивиться на те, у що вірили науковці всього декілька сотень років тому. Ви тільки уявіть: лише п’ятсот років тому люди щиро вірили, що земля плоска, а всього лише сто років тому куріння рекомендували як засіб від туберкульозу, а миш’як використовували як знеболююче.

Наша здатність пізнавати обмежена, і якщо ми забудемо, як багато лежить за цими межами, то втратимо сприйнятливість до багатьох дуже важливих речей. [4]

На березі недослідженого океану істини

«Не знаю, ким я можу здаватися світу, але сам собі я здаюся хлопчиком, який грається на морському березі, і розважаюсь тим, що іноді відшукую камінчик більш гладший, ніж звичайно, або красиву черепашку, тоді як ве-ликий океан істини розстилається переді мною недослідженим», — говорив Ісаак Ньютон.

Зрештою Блез Паскаль знаходить логічний (і — головне правильний) ви-сновок: «Одиниця, додана до нескінченного, нічим його не збільшує, як один фут нічого не додасть до нескінченної міри. Кінцеве знищується у присутності нескінченного і стає чистою нікчемністю. Так і наш розум пе-ред Богом; так і наше правосуддя перед правосуддям Божим». [6]

Чи є в Біблії щось, що нам може бути незрозумілим? Так. Натомість Біблія каже нам: «Що закрите, те належить Господеві, Богові нашому; що ж відк-рите — це наше й наших дітей навіки» (Повт.29:28).

У Слові Божому міститься чимало питань, на які ніколи не зможуть відпо-вісти навіть найвидатніші вчені. Наша увага привертається до них лише для того, щоб ми могли усвідомити, як багато існує навіть у звичайному буденному житті такого, чого обмежений людський розум, який вихваля-ється своєю мудрістю, не зможе ніколи повністю збагнути. [5, с. 114]

«Чи ти Божу глибінь дослідиш, чи знаєш ти аж до кінця Всемогутнього? Вона вища від неба, що зможеш зробити? І глибша вона за шеол, як пізна-єш її?» —задає питання Йов (Йов.11:7,8). І це передумова, яку ми повинні враховувати, приступаючи до читання Біблії.

Завершуючи роздуми над першою тезою, яку намагається нам нав’язати диявол, не хочу оминути такий надзвичайно потужний інструмент, як дум-ку більшості.

Вікна Овертона

Джозеф Овертон розписав та обґрунтував цікаву концепцію, яку потім по-чали називати «вікнами Овертона», яка пояснює як речі немислимі можна порівняно просто перевести не тільки в сферу можливого, а й популярного.

В телебаченні активно діє так звана «десенситизація», коли глядач перестає бути чутливим до таких неприпустимих колись понять, як насильство, розпусне життя, тощо. Як наслідок, благословення одностатевих шлюбів в християнських церквах стає нормою, хоча з точки зору біблійного вчення це є очевидно повною нісенітницею.

Основою усіх цих та багатьох інших методів є вплив думки більшості: як-що так роблять всі, значить, це правильно!

Як наслідок, цитуючи того ж Орвелла, у часи всеохоплюючої брехні той, хто говорить правду, стає екстремістом.

Послухайте Ісуса Христа: «Чому мови Моєї ви не розумієте? Бо не можете чути ви слова Мого. Ваш батько диявол, і пожадливості батька свого ви виконувати хочете. Він був душогуб споконвіку, і в правді не встояв, бо правди нема в нім. Як говорить неправду, то говорить зо свого, бо він не-правдомовець і батько неправді. А Мені ви не вірите, бо Я правду ка-жу» (Iв.8:43-45)

Чи не стикались ви із цим сьогодні? Коли вам не вірять саме тому, що ви кажете правду?

Теза друга. Немає чистої істини

«Сказав же до Нього Пилат: Так Ти Цар? Ісус відповів: Сам ти кажеш, що Цар Я. Я на те народився, і на те прийшов у світ, щоб засвідчити правду. І кожен, хто з правди, той чує Мій голос. Говорить до Нього Пилат: Що є правда? І сказавши оце, до юдеїв знов вийшов, та й каже до них: Не знахо-джу Я в Ньому провини ніякої» (Iв.18:37,38)

Цікаво, з якою інтонацією ви читаєте цей уривок? У тексті Пилат не запитує, що є істина, а говорить. Інакше кажучи, Пилат ставить під сумнів саму концепцію існування будь-де єдиної істини, єдиного мірила, що відділяє чорне від білого.

Це ще один надзвичайно потужний обман, яким користується диявол.

Інь-янь, рух «Нью Ейдж», — у всьому ми бачимо розмитість поняття добра і зла.

Згідно ситуаційної етики, норми змінюються залежно від зовнішніх факто-рів. Виразимо коротку суть цієї світоглядної позиції.

Результат обирає правило чи правила визначають результат?

Правило правильне тоді, коли приносить хороший результат.

Все відносно. В одному місці в один час правило хороше, тоді як в інший час в іншому місці це ж правило є поганим.

Засновник ситуаційної етики Йосиф Флетчер каже: «Вихід є завжди. Любов знайде його».

Разом із тим, біблійна етика — це етика принципів. І її суть така. Правила визначають результат. Тобто коли ти робиш правильно, відповідальність за результат бере Бог. Навіть якщо ти сам не знаєш, що буде далі.

Правило — хороше, незалежно від того, який буде результат. Що хороше, а що погане, визначене вічними стандартами у Біблії. Тобто красти погано. Навіть в колгоспі.

Як вберегтись від пасток? Прекрасним прикладом насправді мудрої люди-ни є Соломон. Читаючи уривок, записаний в 1Цар.3:5-14, ми бачимо три дуже важливих складових мудрості Соломона. Перше: «я недоросток, не знаю виходу та входу». Насамперед, слід визнати себе невігласом, повним нулем.

До одного мудреця прийшла людина і сказала: «Що мені слід робити, щоб стати мудрим?» Мудрець відповів: «Вийди і постій там». А на вулиці йшов дощ. Чоловік здивувався: «Але як це може допомогти мені?» Він вийшов з будинку і став на вулиці, а дощ лив і лив. Чоловік повністю змок, вода за-текла під одяг. Через десять хвилин він повернувся і сказав: «Я постояв там, що тепер?» Мудрець запитав його: «Що сталося? Коли ти там стояв, чи було дано тобі яке-небудь відкриття?» Чоловік відповів: «Відкриття? Я просто думав, що виглядаю, як дурень». Мудрець сказав: «Це велике відк-риття! Це початок мудрості! Тепер ти можеш починати. Ти на правильній дорозі. Якщо ти знаєш, що ти дурень, то зміни вже почалися».

Я знаю тільки те, що нічого не знаю

Ця фраза чудова з двох причин. По-перше, вона належить одному з най-розумніших людей нашої цивілізації. Цією людиною є Сократ. По-друге, вона наповнена глибинним сенсом. Якщо коротко, — недосконалість люд-ських знань і неможливість осягнути неосяжне призводять до того, що лю-дина може бути упевненою тільки у своєму незнанні. Розуміння свого незнання — вища мудрість, доступна людині.

«Більше ж всього дивує мене, — казав якось Паскаль, — що ніхто не диву-ється своїй слабкості».

«Тож усе я вважаю за втрату ради переважного пізнання Христа Ісуса, мо-го Господа, що я ради Нього відмовився всього, і вважаю все за сміття, щоб придбати Христа», — говорить Павло, вчений муж того часу (Фил.3:8).

Друге, що просить Соломон, це Божа мудрість, яку він вбачає у тому, щоб розрізняти добре від злого. Чудово відображає ідею наших сьогоднішніх роздумів українська мова. Виявляється, український народ чітко розумів, що означає не прислухатись до волі Божої. Словом «божевільний» нази-вають людину, яка мислить нетверезо — психічно хвору людину. Тобто невіглаством є насамперед не відсутність знань, а безбожність! (Екл.7:25).

«Горе тим, що зло називають добром, а добро злом, що ставлять темноту за світло, а світло за темряву, що ставлять гірке за солодке, а солодке за гірке! Горе мудрим у власних очах та розумним перед собою са-мим!» (Iс.5:20,21).

Ключ до мудрості

І останнє, що ми бачимо у розмові Соломона з Богом: ключем до отри-мання та збереження справжньої мудрості є «ходіння з Богом». Щоб могти чітко чути та розуміти Його волю у всіх випадках життя, без викривлень та неправильних інтерпретацій, бути впевненим, що це саме Божий голос, по-трібно звикнути до цього голосу, потрібно постійно спілкуватись з Богом через молитву (усюди, навіть в маршрутці), через Його записане Слово, через природу.

Влучно говорить китайська притча: «Немовля, народившись, здатне опанувати мову і без великого учителя, тому що живе разом з тими, які говорять».

Падіння Єви на початку історії Землі і падіння Юди, учня Ісуса Христа, в своєму корені має одну і ту ж проблему: ці люди, як і багато інших у різні епохи, проігнорували волю Божу, віддавши перевагу тому, що в їхньому розумінні було «здоровим глуздом».

Нехай же розгляне людина усю природу в її високій і повній величі; нехай перенесе свій погляд з оточуючих її предметів до того блискучого світила, яке, подібно до вічної лампади, освітлює Всесвіт. Тоді Земля здасться їй точкою порівняно з неосяжним кругом, який описується цим світилом. Не-хай він здивується тому, що цей неосяжний круг, у свою чергу, не більше як дуже дрібна точка порівняно з шляхом, який описують в небесному просторі зірки. Але коли погляд його зупиниться на цій грані, нехай уява йде далі: швидше стомиться вона, чим виснажиться природа в постачанні її усе новою їжею. Весь цей видимий світ є лише непомітна риска у великому лоні природи. Ніяка думка не осягне її. Скільки б ми не марнославили нашим проникненням за межі мислимих просторів, ми відтворимо лише атоми порівняно з дійсним буттям. Ця нескінченна сфера, центр якої скрізь, а коло ніде. Нарешті, найосяжніше свідоцтво всемогутності Бога, це те, що наша уява втрачається в цій думці. [7]

Бог. Творець і керівник усього всесвіту, творець часу, законів. Особа, Яка є поза часом, яка бачить цілісну картину всього і Яка любить нас безумов-ною любов’ю! Особа, Яка бажає відкриватись і допомагати нам!

За нами ж вибір: шукати Божу волю завжди і постійно чи шукати її тільки тоді, коли власних варіантів вирішення проблеми вже немає. Що для нас є авторитетом: наука, думка більшості, наш досвід? На що ми воліємо пок-ладатись?

Підсумовуючи та сподіваючись на ваші подальші роздуми над цією темою, хочу звернути вашу увагу на три моменти:

1) Бог довіряє нам.
2) Чи довіряємо Богу ми?
3) Чи варто, розуміючи слабкість нашого розуму та сили волі, ризикувати?

І ще одне. Не дивіться телевізор. Свобода — це цінна річ.

Список використаної літератури

1. Джордж Орвелл «1984».
2. Алистер Мак Грат «Введення в християнське богослов’я».
3. Генрі А. Веклер «Герменевтика».
4. Бертран Рассел «Історія західної філософії».
5. Елен Уайт «Патріархи і Пророки».
6. Блез Паскаль «Думки» (Стаття VIII. Розумніше вірити, ніж не вірити в те, чому учить християнська релігія).
7. Блез Паскаль «Думки» (Стаття 1. Загальне поняття про людину).
8. Біблія.

Ілюстрація
Андрій Михайловський

Читайте також:

Семь принципов профессионального успеха

Опасности экономического благосостояния, или почему Бог допускает эко-номический кризис

Поделиться:
просмотров: 584
 

Нове на сайті

  15.01.2017 Анонси подій
   
  15.01.2017 Третій конгрес адвентистів-підприємців (Вінниця, 16-20 листопада) (ВІДЕО)
  14.01.2017 "День за днем", №517
    Каталог файлів
  14.01.2017 Оксана Козунь про кохання і нові кліпи (ВІДЕО)
  14.01.2017 Гурт ManSound про свою творчість і справжню дружбу (ВІДЕО)
  14.01.2017 Что Эллен Уайт пишет о питании во время беременности
  14.01.2017 Пастор-марафонец Денис Медведев: «Для здоровья лучше просто бежать, чем бежать с целью кого-то обогнать»
  12.01.2017 Цукровий діабет: причини, симптоми та лікування (ВІДЕО)
  12.01.2017 Ірина Федишин про свою сім’ю і духовність (ВІДЕО)
  12.01.2017 Програма туру по місцях Реформації
    Каталог файлів
 

Події Церкви в Україні

  17.01.2017  На Тернопільщині адвентисти відвідали виправну колонію, де пропагували заняття спортом і здоровий спосіб життя
  17.01.2017  Адвентисты подарили праздник маленьким жителям Славянска
  17.01.2017  Дети в черниговском арт-кафе МАК показали свое творчество и ответили на вопросы о Рождестве
  17.01.2017  Участники каникулярной школы в Ромнах узнали, кто из рожденных на земле является «Самым-самым»
  17.01.2017  В рамках проекта R-500 более 100 детей из социально незащищённых семей посетили рождественский праздник в Никополе
  17.01.2017  На рождественских мероприятиях в Харькове христиане показали спектакль о Христе, послужили детям-инвалидам и детям из социально незащищенных семей (хроника)
  17.01.2017  На Луганщине адвентисты из пансионата «Айдар» познакомили сельских и городских жителей с библейской историей спасения
  16.01.2017  Англійський педагог розповів, як правильно викладати