Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 
 

Історія Церкви адвентистів сьомого дня на Закарпатті

Закарпатська область — мальовничий регіон, розташований у центрі Європи. Крім чудових краєвидів територія краю може похвалитися привітними місцевими жителями та багатою історією. Духовність для жителів Закарпаття завжди була на високому рівні, навіть сьогодні ситуація не змінюється. За даними Державного комітету у справах національностей та релігій Закарпаття займає перше місце за кількістю монастирів, третє — за кількістю слухачів у духовних навчальних закладах, п’яте — за кількістю недільних шкіл. Якщо врахувати той факт, що тут проживає тільки 2,8% населення України, то можна сказати, що Закарпаття лідирує в духовній сфері.

На початку ХХ ст. адвентистська вістка проникла на територію краю, який належав тоді Австро-Угорщині. Цей час був не простим для місцевих жителів. У 1914 році почалася Перша світова війна, по закінченню якої в Європі відбулися значні геополітичні зміни. У цей час Адвентистська церква поширювалася по всій території Закарпатської області.

Актуальність роботи: Історія адвентизму в Закарпатській області не досліджувалась істориками Адвентистської церкви. На даний момент існують лише загальні відомості про зародження та розвиток адвентизму на території краю. Тому у цій роботі ми проведемо дослідження передумов та історії поширення адвентизму на території Закарпатської області, а також вплив закарпатських служителів на розвиток адвентизму в Україні та за її межами.

Початок адвентизму в Закарпатській області

Церква адвентистів сьомого дня (Церква АСД) — це порівняно молодий рух, який зараз налічує близько 20 млн віруючих (включаючи дітей) і має представництво майже в усіх країнах світу. Також представники Церкви АСД входять до Організації Об’єднаних Націй (ООН). Адвентизм став всесвітнім рухом, виконуючи таким чином доручення Христа: «Отож, ідіть і навчіть усі народи, хрестячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам» (Матв.28:19,20).

Історія Церкви АСД бере свій початок в ХІХ столітті. У 1863 році група християн у Північній Америці вирішила назвати себе ім’ям, що відображає їх основні переконання. Назва «адвентисти сьомого дня» відображає їх очікування повернення Христа та дотримання суботи як пам’ятки Божої творчої сили. У травні 1863 року представники цієї зростаючої спільноти з близько 125 громад з 3 500 членів зустрілися в Баттл-Крик (штат Мічиган, США) і організували Генеральну конференцію Церкви адвентистів сьомого дня.

Це здавалося б незначною кількістю серед сотень інших протестантських течій, що існували на північноамериканському континенті. Однак адвентистський рух виріс в межах 150 років і став відомою у світі церквою з більш ніж 18 мільйонами дорослих членів. Сьогодні вона представлена в більшості країн по всьому світу. Проте, треба було десятиліття, перш ніж місцевому керівництву церкви стало відомо про місії за межами кордонів США, і тільки в 1874 році Джон Н. Ендрюс (1829-1883) був відправлений в якості першого офіційного адвентистського місіонера в Європу.

На територію Закарпатської області адвентистська вістка потрапила завдяки роботі першого (неофіційного) місіонера, що працював за межами США — Міхаеля Беліни Чеховського.

Геополітична ситуація в Закарпатській області на початку ХХ ст.

Територія сучасного Закарпаття з XIII по XIX ст. була частиною Угорського королівства, а з 1867 р. по 1918 р. — частиною Австро-Угорщини. У 1918-1919 роках територія була зайнята чехословацькою і румунською армією, в травні 1919 року народні збори в Ужгороді висловили бажання увійти до складу Чехословаччини [19, с. 13].

4 червня 1920 за Сен-Жерменським договором територія Закарпаття увійшла до складу Чехословаччини під назвою «Підкарпатська Русь» [24, с. 23]. У Чехословаччині територія краю була розділена на 14 районів: Берегово, Великий Березний, Виноградів, Іршава, Міжгір’я, Мукачево, Мукачево-село, Перечин, Рахів, Свалява, Тячів, Ужгород, Ужгород-село, Хуст.
Після ліквідації незалежності Чехословаччини в Закарпатті 15 березня 1939 було проголошено незалежну державу — Карпатську Україну. Президентом нової держави став Августин Волошин. 18 березня 1939 у Закарпаття були введені угорські війська, незалежність була ліквідована, а територія знову перейшла до Угорщини [19, с. 31]. Після «звільнення» Червоною Армією в жовтні 1944 року в Закарпатті було проголошено самостійну державу — Закарпатську Україну зі своїм урядом — Народною Радою [19, с. 34]. Це державне утворення проіснувало лише до липня 1945 року, коли відбулося возз’єднання з УРСР на підставі волевиявлення населення краю через прийняття Першим З'їздом народних комітетів Закарпатської України постанови «Про возз’єднання з Радянською Україною» [25, с. 112]. Після цього моменту почалася історія «радянського Закарпаття», яка тривала до 1991 року.

Територія Закарпатської області в різний час називалася по-різному: Верхня Угорщина, згодом — Угорська Русь. Уся територія на початку ХХ ст. була розділена угорцями на чотири комітати (адміністративно-територіальні одиниці Угорщини з XIII ст.): Унґ (або Ужанський; центр — Унґвар, сучасний Ужгород), Береґ (центр — Береґсас, сучасне Берегове), Угоча (центр — Севлюш, сучасний Виноградів), Мараморош (центр — Хуст, пізніше — Сигіт, нині Румунія) [5]. У кожен з комітатів вістка Євангелія проникала по-різному.

Перший адвентистський місіонер в Європі

«Першопрохідцем» серед адвентистських місіонерів в Європі став Михаель Беліна Чеховський. Він народився 25 вересня 1818 у Сецеховіце, районі Кракова в Польщі. У віці сімнадцяти років він вступив у францисканський монастир Стопніца як брат Купріян, а 25 червня 1843 прийняв священні обітниці як францисканський монах у Варшаві.

Він брав участь у перевороті за визволення Польщі від російського правління. Неодноразово він був змушений тікати через свою політичну діяльність. Він також був стурбований аморальним станом в польських монастирях. У результаті цього Чеховський відправився до Риму, а в жовтні 1844 року одержав аудієнцію у папи Григорія XVI. Але його клопотання про чернечі реформи, написані на латинській, не викликали ніякого інтересу [12, с. 34].

Після цього єпископ послав його в якості капелана в Рейхтал. Пропрацювавши там протягом тринадцяти місяців, він був заарештований в серпні 1846 року прусською поліцією, яка прийняла його за домініканського ченця з таким же ім’ям. Після кількох місяців ув’язнення він відправився в Париж через Гамбург і Лондон, де, як капелан, вступив добровольцем у бої за визволення Польщі. Коли спроба закінчилася поразкою в Мирославі (в сучасній Словаччині), він сховався в Лансі, де приєднався до польської громади і протягом декількох місяців служив їм капеланом [12, с. 35].

Згодом Чеховський покинув костел і вінчався в 1850 році на Марі Віргінії Деловойт. Вони переїхали до Бельгії, і Чеховський працював палітурником в Брюсселі. Згодом у Лондоні він зустрів баптистів, які допомогли йому отримати вільний переїзд у Нью-Йорк. У Монреалі (Канада) він знайшов роботу палітурника.

У 1852 році баптисти запропонували йому роботу в якості євангеліста серед франкомовних канадців в Нью-Йорку. Чеховський був настільки успішним, що був присвячений в сан пастора. «У 1856 році він зустрів групу віруючих, яка чекала скорого приходу Господа (в той час Церква адвентистів сьомого дня, ще не була організацією), і приєднався до них. З того часу, де б не проходили його подорожі, він завжди проповідував швидкий прихід Христа [12, с. 40].

Чеховський був успішним євангелістом, крім цього він працював на глобальну місію, щоб поширити Євангеліє по всьому світу. Він був піонером світової євангелізації. Він раніше всіх адвентистів заговорив про те, що необхідно нести адвентистську вістку за межі США. Також він одним з перших, поруч з Е. Уайт, говорив про необхідність євангельської роботи у таких великих містах, як Нью-Йорк. І лише у 2011 році робота Церкви адвентистів сьомого дня у великих містах стала пріоритетом. Люди в 650 містах-мільйонерах по всьому світу повинні бути досягнуті посланням Євангелія.

Ще у 1858 році Чеховський розповів в листі Е. Уайт про те, як йому хочеться «поїхати на батьківщину, за океан, и розповісти там все про пришестя Ісуса, про те, як належить виконувати Заповіді Божі та віру в Ісуса» [12, с. 36]. Але його бажання не було підтримане тодішнім керівництвом Церкви АСД, і Чеховський вирішив поїхати в Європу без фінансової підтримки з боку Церкви.

«14 травня 1864 року він зі своєю сім’єю відплив до Європи. Протягом 14-ти місяців він натхненно працював на околицях Торре Пелліне, у вальденських місцях італійських Альп [12, с. 39]. Ці місця століттями були захистом для сотень тих, хто не хотів відступати від біблійного вчення. Чеховський сподівався знайти тут своїх одновірців, щирих християн, які живуть за Біблією. Але з часом він наштовхнувся на жорстку опозицію і змушений був у 1864 році переїхати у Швейцарію.

Але його праця в Альпах була не даремна: багато з нащадків вальденсів прислухалися до вістки Чеховського. Через три роки Чеховський покинув Швейцарію і залишив після себе сорок хрещених віруючих, які збиралися в декількох групах. Їх основна церква в Трамелані була організована на початку 1867 року [12, с. 40]. Це була перша громада Церкви адвентистів сьомого дня за межами Північної Америки.

Використовуючи той факт, що англійська мова не є рідною для віруючих, Чеховський зумів протягом трьох років приховувати від своїх новонавернених інформацію про всі адвентистскі групи в Америці. «Та одного чудового дня в кінці 1867 року Альберт Вюллюмер, який досить непогано знав англійську, принаймні міг читати за допомогою словника, помітив серед речей Чеховського копію журналу "Рев’ю" за 16 липня. Насилу із зростаючим подивом він читав фразу за фразою, поки не відкрив для себе, що в Північній Америці теж є адвентисти, які дотримуються суботу!» [12, с. 40]. Він швидко відіслав листа (на французькому) в Батл-Крик; і після деякої затримки, пов’язаної з незнанням мови, віруючі Батл-Крика з не меншим подивом прочитали про адвентистів у далекій Швейцарії.

Потім Чеховський деякий час працював у Франції, Німеччині та Угорщині. Нарешті, він зупинився в Румунії, де продовжував працювати на свої кошти і де створив ще одну групу віруючих. У 1869 році, перебуваючи в Будапешті, М. Чеховський організував у місті і його околицях шість місіонерських груп [12, с. 40-41]. За маловідомих обставин Міхаель Беліна Чеховський помер від «виснаження» 23 лютого 1876 у Відні, у віці 57 років. Його ім’я завжди буде пов’язане з початком адвентистського руху на території Європи.

Його роботу з розповсюдження Трьохангельської вістки в Угорщині продовжив у 80-ті роки Л. Р. Конраді. В кінці 1886 р., проїздом з Поволжя в Гамбург, він зупиняється в Будапешті. Деякий час, перебуваючи на території Австро-Угорщини, Л. Р. Конраді поширює Євангеліє в Австрії, Трансільванії, Румунії. [12, с. 52-59].

По суті, Луї Конраді зібрав врожай після роботи Чеховського. Вже з 1901 р. через суттєве збільшення кількості адвентистів в Європі виникла необхідність створити новий церковний центр. У результаті розпочала свою діяльність Німецька уніонна конференція, яка включала 13 країн Європи і мала ряд місіонерських полів: Голландське, Руське, Австро-Угорське і Балканське.

Передумови успішного розвитку Адвентизму

У кінці XIX -на початку XX ст. промисловість Угорщини розвивалася швидкими темпами, закарпатські землі використовувались як сировинний придаток для угорських підприємств. У руках селян зосереджувалось близько 32% земельних площ краю. Селяни змушені були платити багато податків, загальна сума яких становила 5,966 млн крон на рік [27, с. 31].

Селянство перебувало у фактичній соціальній та економічній залежності від угорських керівників. У наслідок приросту населення та зменшення наділів дуже швидко з’явилися продовольчі проблеми. Над селом тяжіли ще й інші проблеми: алкоголізм, лихварство, неврожаї в 1890-х роках, а звідси — голодування населення. Це стало поштовхом до масової еміграції населення у країни Північної Америки. «Протягом 1870-1913 рр. із закарпатських комітатів Австро-Угорщини до США офіційно виїхало 180 тис. людей, а нелегально — 4 млн. Іншими країнами виїзду були Канада, Аргентина, Австралія» [27, с. 43].

На фоні цих подій серед простого селянства виникає масове невдоволення державною Греко-католицькою церквою, яке приводить до справжнього духовного відродження. Існувало багато причин конфлікту між прихожанами і духовенством: високі податки на користь духовенства, а також проугорські настрої більшості греко-католицького духовенства. Отець А. Пекар серед передумов відродження виділяє наслідки діяльності у XIX ст. А. Добрянського та о. І. Раковського, а також «московський месіанізм» [25, с. 106,108].

У статті «История православного движения в закарпатском селе Великие Лучки», що була опублікована у інтернет-газеті «Репортер» 20.07.2009 р., автор надає читачам думку секретаря Берегівського жупана Ореста Сабова (у 1903 році). Серед причин відродження православного руху в регіоні він виділив те, що «греко-католицькі священики виділилися в окрему касту, яка не знає, як підійти ні до народу, ні до суспільства, живе і діє без мети і призначення; більшість учнів йдуть вчитися на священика без покликання і без почуття обов'язку; свою посаду майже кожен священик часто вважає засобом для прожитку, за допомогою якого можна добре і з вигодою для себе жити; релігійність народу і обряди використовує лише для того, щоб мати з цього матеріальну вигоду і забезпечити собі хороші доходи» [26].

В той час невдоволені селяни писали скарги владі, переставали відвідувати церкву. Виникало прагнення до православ’я як до старої віри. Велике поширення отримала книга Олексія Товта «Где искать правду?» [17]. Інколи цілі села переходили в іншу церкву. До прикладу: населення с. Ізи, що біля м. Хусту, завдяки проповіді Андрія Владимира 436 дворів із 500 перейшли до православ’я [28, с. 11].

Незважаючи на заборони священиків, віруючі зверталися до Слова Божого, де шукали відповідь на свої запитання. В деяких селах люди збиралися у групи по домівках і вивчали Біблію: шукали правди Божої. Багато з них згодом приєдналися до Адвентистської церкви.

Перша громада адвентистів

В Бережський комітат адвентизм прийшов завдяки колишньому греко-католику Івану Капітану. Він старанно досліджувала Святе Письмо, де і знайшов багато протиріч між ученням церкви і Словом Божим. Зокрема, він відкрив для себе істинну святості суботнього дня. Задаючи питання священику, правди не домігся, але був вигнаний з церкви. Однак зі свого шляху не звернув, купив Біблію і продовжив її вивчати. Іван зібрав навколо себе групу односельчан, з якими вони разом вивчали Боже Слово [12, с. 587].

Перебуваючи на службі в Австро-Угорській армії в місті Мішкольц, він дізнався про адвентистів, читаючи їхні брошури та літературу. Прочитавши ці матеріали, Іван Капітан пересилав їх своїм родичам в Ільницю. Тут вони потрапили на благодатний ґрунт. У 1909 році Іван Капітан повернувся після строкової військової служби в рідне село Ільницю [12, с. 587]. Група, яку він створив, продовжувала вивчення Слова Божого. Через видавництво вони підписалися на адвентистську літературу.

Велике значення мало те, що в отриманих працях часто робилися посилання на Біблію, де підтверджувалася правдивість нового вчення. Це були доктрини про суботу, про десять заповідей, водне хрещення у свідомому віці, тощо. Всім серцем сприйнявши ці істини і бажаючи не тільки знати, а й виконувати їх, вони зважилися на хрещення. Але, оскільки хрестити їх було нікому, то зайшовши у річку Синявку, вони хрестили один одного [2, с. 3]. Це був 1912 рік.

У тому ж році Ільницю відвідали колпортери (книгоноші), які запропонували зацікавленим людям Слово Боже і літературу. Також на прохання віруючих прибув і пастор Гунегарт зі словацького міста Кошице. Дізнавшись про незвичайне хрещення, він запропонував провести його як належало. Але у відкриту це зробити було неможливо. І тому він зробив його вночі 26 листопада [2, с. 4].

Ця група віруючих і створила першу громаду Церкви адвентистів сьомого дня на території Закарпаття. У листопаді 1913 р. громада отримала статус сестринської громади Австро-угорського місіонерського поля і стала неофіційним центром адвентизму в Закарпатті на багато років [7].

Після закінчення Першої світової війни, розпаду Австро-Угорщини і проголошення Угорської республіки в листопаді 1918 р. територія краю увійшла до її складу як Руська Країна (Ruszka Krajna). Встановлення радянської влади в Угорщині в березні 1919 р. вплинуло і на ситуацію в Закарпатському краї. Наприкінці березня тут була проголошена Радянська Руська Країна з центром в м. Мукачевому.

Після падіння радянської влади на території Руської Країни, її населення висловилося за добровільне входження до складу Чехословацької Республіки, що і було закріплено Сен-Жерменским мирним договором від 10 вересня 1919 [4]. У Конституції Чехословацької республіки, прийнятої 29 лютого 1920 , в було закріплено назву «Підкарпатська Русь». Змінився і територіальний устрій [6].

З цього часу в Ільниці у побудованому в 1921 році молитовному будинку стали регулярно проходити з’їзди Словацького місіонерського поля, в яке увійшло молоде адвентистське співтовариство Підкарпатської Русі. Саме в період, коли Підкарпатська Русь входила до складу Чехословацької Республіки, і були створені перші адвентистські громади краю.

Можна сказати, що умови, в яких вони створювалися, були досить сприятливі. Цьому сприяло те, що прийнята Конституція Чехословацької Республіки гарантувала політико-правові умови для діяльності різних релігійних конфесій. Зокрема, у §112 гарантувалася свобода совісті та релігії. Згідно §113 всі громадяни Чехословацької республіки мали право відкрито сповідувати будь-яку релігію, яка не порушувала б громадський порядок, державний устрій і правила моралі. А §124 встановлював рівність усіх релігійних конфесій перед законом [3, с. 32,33].

На території Чехії адвентизм існував з 1892 року. У той період в умовах обмеження релігійної свободи віруючі не могли відкрито жити за своїми релігійними переконаннями, але, не дивлячись на це, кількість адвентистів зростала. У 1918 році на території Чехословацької Республіки налічувалося близько 1 000 дорослих адвентистів. До 1931 року їх чисельність складала 2 750 дорослих членів у 104 громадах [1, л. 34].

Проте була одна особливість. Релігійне товариство адвентистів сьомого дня в Чехословаччині було релігійним товариством тільки терпимим державою, але не визнаним. І тому воно не мало ніякого правового статусу. Для того, щоб чехословацькі адвентисти могли представляти свої законні інтереси перед владою, захищати свої права як релігійне товариство, а також придбавати майно, у грудні 1922 року вони створили товариство «Чехословацький союз адвентистів сьомого дня» з центром у Брно. А заклад його як організації не було заборонено постановою земського політичного управління в Моравії від 30.11.1922 р. На основі поданих документів (Статуту, протоколу загальних установчих зборів, затверджених владою ЧСР 16 січня 1923) була офіційно створена організація «Чехословацький союз адвентистів сьомого дня» з центром у Брно [1, л. 40].

 

Продовження статті: http://www.adventist.org.ua/download/426/

 

Юрій Друзд

Читайте також:

Становлення церкви християн-Адвентистів сьомого дня у місті Кам’янці-Подільському та її діяльність у період незалежності

Сіячі Божої істини: історія Шацької громади на Волині

Поделиться:
просмотров: 1171
 

Нове на сайті

  15.01.2017 Анонси подій
   
  15.01.2017 Третій конгрес адвентистів-підприємців (Вінниця, 16-20 листопада) (ВІДЕО)
  14.01.2017 "День за днем", №517
    Каталог файлів
  14.01.2017 Оксана Козунь про кохання і нові кліпи (ВІДЕО)
  14.01.2017 Гурт ManSound про свою творчість і справжню дружбу (ВІДЕО)
  14.01.2017 Что Эллен Уайт пишет о питании во время беременности
  14.01.2017 Пастор-марафонец Денис Медведев: «Для здоровья лучше просто бежать, чем бежать с целью кого-то обогнать»
  12.01.2017 Цукровий діабет: причини, симптоми та лікування (ВІДЕО)
  12.01.2017 Ірина Федишин про свою сім’ю і духовність (ВІДЕО)
  12.01.2017 Програма туру по місцях Реформації
    Каталог файлів
 

Події Церкви в Україні

  17.01.2017  На Тернопільщині адвентисти відвідали виправну колонію, де пропагували заняття спортом і здоровий спосіб життя
  17.01.2017  Адвентисты подарили праздник маленьким жителям Славянска
  17.01.2017  Дети в черниговском арт-кафе МАК показали свое творчество и ответили на вопросы о Рождестве
  17.01.2017  Участники каникулярной школы в Ромнах узнали, кто из рожденных на земле является «Самым-самым»
  17.01.2017  В рамках проекта R-500 более 100 детей из социально незащищённых семей посетили рождественский праздник в Никополе
  17.01.2017  На рождественских мероприятиях в Харькове христиане показали спектакль о Христе, послужили детям-инвалидам и детям из социально незащищенных семей (хроника)
  17.01.2017  На Луганщине адвентисты из пансионата «Айдар» познакомили сельских и городских жителей с библейской историей спасения
  16.01.2017  Англійський педагог розповів, як правильно викладати