Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 
 

Ієронім Празький та православно-гуситські відносини

Бажання відродити в церковному житті практики ранніх християн — характерна риса чеської Реформації. Це привело гуситів до зближення з християнським Сходом, де, на їхню думку, все ще переважало християнське життя в його первісному вигляді. Гуситський рух мав тенденцію покликуватись на окремішність Східної церкви та на її особливості від Західної, щоб протистояти претензіям Риму на універсалізм і монопольне представництво апостольської традиції. Ця тема, на жаль, досі не дочекалась докладного висвітлення; проте й тепер можемо вказати кілька характерних фактів прагнення до союзу гуситів і православних.

Кирило-мефодіївська традиція

Симпатії тогочасних православних до гуситів мали міцну духовну основу. Відомо, що чехи і морави у час прийняття християнства спиралися на кирило-мефодіївську традицію і до свого загарбання німецькими феодалами підтримували зв’язки з православною церквою. У першій половині IX ст. церква у Великоморавській державі (до якої входила і краківська земля) була в теологічній єдності з Болгарською та Руською православними церквами, незалежними від Риму. І саме з Болгарії у 863 р. приїздять брати Кирило і Мефодій, що вводять слов’янську мову у богослужіння (а у деяких церквах Кракова ще в XIII ст. правили службу за грецьким обрядом). Потрібно зауважити, що тогочасна православна віра в Східній Європі значно відрізнялася від західноєвропейського та від сучасного православ’я. У XII ст. краківський єпископ Матвій у листі до Бернара Клервоського писав: "Не бажає згаданий народ (руси — авт.) ні з грецькою церквою, ні з латинською церквою бути одностайним, але, відрізняючись від тієї і від іншої, таїнства жодної з них не поділяє"1. Тому, на думку дослідників, реформаційний рух в Чехії та Моравії “за сприятливіших умов... міг би привести до зближення чехів із православним сходом”2.

Ієронім Празький на землях східних слов'ян

Гусизм позитивно оцінювали й у Великому князівстві Литовському, до складу якого в той час входили українські землі. Тут у 1412-1413 рр. добре приймали сподвижника Яна Гуса Ієроніма Празького. Він відвідував православні храми, підкреслено виражав повагу до православного духовенства та тогочасної православної віри, а також мав зустріч із великим литовським князем Вітовтом, який виявляв прихильність до його проповідей. Гусити та Ієронім Празький мали надію на союз із православними, які у Великому князівстві Литовському становили на той час більшість. Після загибелі діячів чеської Реформації ідеї гусизму ще довго хвилювали суспільство і готували фундамент для успіхів протестантизму3.

Добре ставлення до тогочасних православних було один із пунктів звинувачення Ієроніма Празького під час влаштованої над ним католицькою церквою розправи. “Деякі подробиці процесу... давно завважені дослідниками, кидають дуже яскраве світло, як представники чеського руху підчеркували своє прихильне становище до східної церкви... і викликали велику вдячність православних, що складали Ієронімові великі дари за таку підтримку... Сим пояснюється та прихильність, яку знайшла експедиція Жиґимонта Корибутовича в поміч Гуситам протів цісаря і папи якраз серед галицької шляхти”4.

Гусити і Константинопольська церква

Ще Ян Гус до своєї загибелі намагався налагодити зв’язки з Константинополем; православну церкву він вважав найближчою гусизмові за духом, структурою та обрядовістю. Після смерті Гуса контакти православного центру з гуситами тривали, що засвідчує листування між Константинополем і чехами. Йдеться про документи, писані латинською і грецькою мовами й вперше надруковані у XVII ст. єрусалимським патріархом Досифеєм.

З них довідуємося про приїзд у Константинополь 1451 р. чеського посольства на чолі з Костянтином Ангеликом, який обговорював можливі варіанти співпраці з православними і передав їм “чеське сповідання віри”. У ньому містилось чимало засад, близьких до православ’я: заперечення виключного апостольського права Риму, викриття зазіхань папи на абсолютну владу в християнському світі, ствердження ідейного зв’язку гусизму з церковною писемною традицією та ієрархічної спадкоємності у церкві, наголошення на необхідності наслідувати засади ранньоапостольської церкви; підкреслено важливість причастя для усіх віруючих, а не тільки для священників5. Приїзд Ангелика прихильно сприйняли у Царгороді.

Цього ж, 1451 р., чехи отримують письмову відповідь, яку підписали єпископ Макарій, митрополити Ігнатій, Іосиф, Акакій, чернець Геннадій (в миру Георгій Схоларій), майбутній константинопольський патріарх. Висловлюючи свою радість з приводу відвернення чехів від Риму та сподівання, що гусити стоятимуть “твердо на засадах віри, переданої нам від Господа та Його учнів”, православні ієрархи оцінили чеське сповідання як “зрозуміле і придатне”. При цьому зазначали: “Бо що стосується... різниць у звичаях, то нам не складно добромисно і розсудливо зробити безшкідливі поступки”6. У 1452 р. чашники розпочали переговори про унію з Константинопольською церквою. У листі звідти від 1452 р. «священикам і князям Богемії» також висловлювалося сподівання на унію. Того ж року празька консисторія чашників відповіла на цього листа. Але падіння Константинополя в 1453 р. та поразка гуситської партії обірвали подальші зносини чехів з Константинополем.

Жигмонт Корибутович, король гуситської Чехії

Як відомо, під час гуситських воєн у 1420 р. чехи пропонували королівську корону Ягеллі та Вітовтові, литовським князям. Ягайло ухилився і відіслав послів до великого литовського князя Вітовта, котрий не заявив про відмову і деякий час титулувався чеським королем7. Досить імовірно, що князь Вітовт поділяв погляди чеського реформаційного руху, оскільки підтримував гуситів і надавав їм військову допомогу: у 1422 р. до Чехії був відправлений військовий загін близько трьох тисяч вояків на чолі з руським (українським) князем Жигмонтом (Сигізмундом) Корибутовичем. Цей князь навіть претендував на чеську королівську корону.

Пам’ять про ці події довго зберігалася в Україні. Наприклад, у поемі «Epicedion», що була написана на півдні Волині в 1584 р., є згадка про похід у Чехію князя Корибута8. Ісайя Копинський, пишучи на початку 30-их рр. ХVІІ ст. послання до Яреми Вишневецького з роду Корибутовичів, згадує, що один із предків цього князя «для великої діяльності рицарської взятий був на королівство Чеське»9. Але в 1435 р. Жигмонт Корибутович зазнав нищівної поразки в битві на річці Святій. Потрапивши в полон, він загинув.

Союзники гуситів — Вишневецькі та Острозькі

На допомогу Корибутовичу, який воював на боці гуситів, приходили й інші збройні загони з українських земель. Є факти, які засвідчують, що особливий інтерес виявляли до чеських подій галицькі шляхтичі. Це й зрозуміло, бо Галичина, як жодна з українських земель, була традиційно пов'язана з Чехією. Наприклад на боці Чехії воювала галицька шляхта (близько 5000 військових) під головуванням Дмитра Корибута Вишневецького10. Учасники цих походів поділяли релігійні погляди гуситів і після повернення додому пропагували вчення гуситів.

На захист гуситів у 1422-1438 рр. привів своє військо і представник князівського роду Острозьких Федько Федорович. Під іменем “Фрідеріка, князя руського” він бере участь у гуситських війнах і стає відомим воєначальником. Про це згадується, зокрема, у зверненні чеського війська до мешканців м. Зембіця 1433 р.: “Ми, Ярослав з Буковини, Блажей з Кралуп, Фрідерік, з Божої ласки, князь Русі... та інші старші військові таборитів”11.

У повідомленні королю Владиславові про операції гуситів біля польських кордонів 1434 р. читаємо: “Дійшла... відомість, що князь руський Фрідерік, котрий в різних справах залишив Вітчизну і опинився у чехах і, перебуваючи там.. перейняв спосіб життя, мову і звичаї чеські”12. Відомо також, що Федько Острозький оженився у Чехії та, очевидно, в Україну не повернувся. Маємо ще згадку про його сина Вацлава, який перебував на службі в одного з чеських магнатів13.

Галичани — прихильники гуситів

Про співчуття у польсько-литовській державі гуситському рухові та прийняття шляхтичами і міщанами гусизму свідчить відоме звернення Ягайла до “рицарства землі Руської”, оголошене в Теребовлі 27 травня 1423 р. У ньому король, який став на бік антитаборитської коаліції, висловлює обурення з приводу відмови галицької шляхти виступити проти гуситів.

“Сповнює нас, — читаємо у документі, — дуже великим смутком і вболіванням, що деякі з вас, жителів королівства нашого, а передусім землі руської, що служили перед тим… пану Жигимонту... яким за шкоди і небезпеки нічого не обіцяно... виступили на поміч вищевказаним гуситам, тепер на бажання наше, що є вашим паном... для очищення нашої слави і здобутку королівству нашому спокою, а передусім для... відпущення гріхів від кари і від провини, відмовляються від виступу з нами і твердять, що є неспроможні для дороги”14.

Про це свідчить королівський Велюнський декрет 1424 р. (підтверджений у 1430, 1432, 1433, 1434 рр. Варшавським сеймом), за яким приналежність до гусизму вважалась антидержавним злочином. Цікаво, що цей декрет був у 1439 р. двічі підтверджений на повітових сеймах у Мостиськах та Кам’янці-Подільському15, хоча після Варшави такі підтвердження виглядають зайвими. Однак, якщо згадати попередні факти з історії Галичини, то дії уряду є цілком логічними.

Переслідування гуситів у Галичині

Не випадково у 1506 р. саме у Львові за наказом інквізиції спалюють цілу групу “єретиків-богемців”. У XVI ст. в Галичині поширюються антигуситські твори, наприклад, брошура Бенедикта Гербеста “Історія єресі Гусової” (Краків, 1567). Один з таких творів переписав Данило у Смотричі (батько Герасима Смотрицького)16.

Виступ Корибутовича та руської шляхти на боці гуситів доводить спільність віросповідних поглядів гуситів і тогочасних православних. У 20-30 рр. XVI ст. католики не на жарт були налякані перспективою союзу між ними. Про це з тривогою говорив краківський єпископ Збігнєв Олесницький: «треба боятися біди не тільки з одного боку — від єретиків Чехії, але ще більше від єретиків і схизматиків руських, що тримаються віри греків. Вони в багатьох пунктах, як причастя під обома видами, бідність кліру і в різних інших забобонах, здається, погоджуються з чехами й однієї мови з ними. Багато посланців бігає від одних до інших»17.

Питання полягає в наступному: що ж змінилося в православній вірі? Бо таке православ'я, яке є в 21 столітті, аж ніяк не може розраховувати на унію з нащадками гуситів — протестантськими спільнотами.

Яким же було вчення тодішніх православних і гуситів — про це в наступних статтях.

Нероба Віталій — викладач історії релігії, Український гуманітарний інститут


1. Щавелева В. И, Послание єпископа Краковского Матвея Бернарду Клервоскому об «обращении русских» // Древнейшие государства на территории СССР. М., 1976. С. 115.
2. Пальмов И. К вопросу о сношениях чехов-гуситов с восточною церковью в половине XV века. СПб., 1889. С.4.
3. Соколов И. Отношение протестантизма к России в XVI и XVII веках. М., 1880. С.246.
4. Грушевський М. Впливи чеського національного руху XIV-XV вв. в українським життю і творчости, як проблєма досліду. Львів, 1925. С.8.
5. Пальмов И. К вопросу о сношениях чехов-гуситов с восточною церковью в половине XV века. СПб., 1889. С.20-24.
6. Пальмов И. К вопросу о сношениях чехов-гуситов с восточною церковью в половине XV века. СПб., 1889. С.24-25.
7. Грушевський М. Історія української літератури. К.,1995. Т.5. Кн.1. С.67-70.
8. Домбровський Іван (Ян). Дніпрові камені // Українська поезія ХVІІ ст.. Антологія. К.: 1988. С.94-119;
9. Грушевський М. Історія української літератури. К., 1995. Т.6. С.548.
10. Ульяновський В.І. Історія церкви та релігійної думки в Україні. К., 1994.Кн. 2. С.187; Грушевський М. Історія української літератури. К.,1995. Т.5. Кн.1. С.76-77.
11. Heck R. i Maleczyñska E. Ruch Husycki w Polsce. Wroclaw, 1953. S. 114.
12. Heck R. i Maleczyñska E. Ruch Husycki w Polsce. Wroclaw, 1953. S.184.
13. Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVIII ст. К., 1993. С.90.
14. Heck R. i Maleczyñska E. Ruch Husycki w Polsce. Wroclaw, 1953. S.85.
15.Розов В. Исторический обзор сеймовых конституций и королевских декретов (бывшей) польской Речи Посполитой, касательно диссидентов // ТКДА. 1867. Кн.2. С.186.
16. Baråcz S. Rys dziejów zakonu kaznodziejskiego w Polsce. Lwów, 1861. T.1. S.217-218; Мицько І.З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія. С.13-14.
17. Грушевський М. Історія української літератури. К., 1995. Т.6. С.81.

Поделиться:
просмотров: 757
 

Нове на сайті

  26.03.2017 Урок субботней школы, №2, 2017 (+ комментарий)
    Каталог файлів
  26.03.2017 Урок субботней школы, №2, 2017
    Каталог файлів
  26.03.2017 Урок суботньої школи, №2, 2017
    Каталог файлів
  26.03.2017 "День за днем", №527
    Каталог файлів
  26.03.2017 Чи можна довіряти благодійним організаціям? (ВІДЕО)
  26.03.2017 Як покращити сон? (ВІДЕО)
  25.03.2017 Як здобути авторитет? (ВІДЕО)
  25.03.2017 Як безкоштовно отримати земельну ділянку? (ВІДЕО)
  25.03.2017 Анонси подій
   
  25.03.2017 Спілці християнських письменників — 10 років (ВІДЕО)
 

Події Церкви в Україні

  25.03.2017  Християнське арт-кафе «Parkovka» стартувало в Рахнах-Лісових
  24.03.2017  Вінницькі адвентисти роздали духовну літературу жителям селища Десни
  23.03.2017  На Херсонщині пройшов концерт «Через духовну реформацію — до оновлення країни»
  23.03.2017  У Бердичеві вісім осіб приєдналися до адвентистської церкви
  23.03.2017  Семейный фестиваль в Черновцах стал первой оффлайн встречей команды телеканала «Надія» со зрителями
  23.03.2017  Луганские адвентисты провели церемонию посвящения детей в международные церковные детские организации
  23.03.2017  Бучанські школярі випробували свої сили на щорічній спартакіаді в УГІ
  22.03.2017  Протестанти влаштували вуличну благодійну акцію у Тиврові (ФОТО)