Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 
 

100-літню історію Господніх перемог відсвяткували адвентисти села Уладівки

Уладівська громада адвентистів сьомого дня на Поділлі подолала сторічний рубіж — ця подія вилилась у велелюдне свято, сповнене радістю, хвалою та прославленням Господа. Святкування відбулось 20 липня в оновленому молитовному будинку громади. Сльози радості від зворушливих споминів з’являлись час від часу на очах присутніх, коли вони слухали історію громади, представлену місцевим пастором Станіславом Кравцовим, ілюстровану збереженими історичними фотографіями. Як же проник адвентизм до села? Ось про що нам розповіли.

1909 рік. Герхард Перк та брат Бенке приїхали до села Уладівки та знайшли деяких віруючих. Достеменно невідомо, чи були ті віруючі баптистами, чи п’ятидесятниками — проте брати-адвентисти вели з ними духовні бесіди. Вістка істини підкорила Веселюка Гарисея та його дружину, вони й стали першими адвентистами в селі. Дуже швидко до «суботників» приєднались Володимир Бондаренко, Мотря Куліш та її син Яків, Дмитро Кравчук, Захарій Мельник із дружиною Варварою, Бартко Кривулько (його син Гаврило в майбутньому стане пресвітером громади), Олексій Гулько та брат Бойко. Щосуботи церква збиралась у домах адвентистів до 1912 року — доки не придбали перший молитовний будинок у центрі села. Про сильний місіонерський потенціал громади свідчить те, що за 10 років чисельність її досягла 135 членів.

1922 рік. Для церкви почався непростий період стеження, утисків, переслідування та репресій. Вона боролась, переживаючи значні втрати. Відійшов від Господа пресвітер Гаврило Кривулько, що стало важким випробуванням для дітей Божих… До 1938 року з 180 членів у громаді залишилось 30 чоловік. Її керівниками в той період були Григорій Коновал, Степан Павленко, Яків Куліш (пізніше репресований радянською владою та розстріляний у 1942 році).
Війна також принесла чимало випробувань для церкви, хоча переслідування з боку влади призупинились. Після того, як Яків Куліш був репресований, громаду очолила його мужня дружина — Пелагея Володимирівна.

З 1946 року протягом 19 років пресвітером громади був Роман Коновал. З 40 членів (у 1946 р.) громада знову зросла й у 1966 році нараховувала 110 осіб. Борючись із зовнішніми та внутрішніми перешкодами, діти Божі прагнули до нових звершень. Вони організували хор, придбали музичні інструменти та з допомогою посвяченого брата з Волині, «батька» багатьох оркестрів Дмитра Грицюка, створили духовий оркестр. Власними силами організували струнний оркестр. Зробили прибудову біля дому Петра Афанасюка, який пожертвував для церкви одну кімнату — так громада отримала новий дім молитви (там збирається і дотепер). У цьому відрізку історії в Уладівці почали служіння молоді перспективні брати, що в подальшому стали служителями церкви в різних регіонах — Михайло Оскола та Віталій Пролінський.
Рядові члени церкви свідчили про Христа в усіх місцях, де їм доводилось бувати: так завдяки свідченню Олексія Ткача насіння істини пустило росток в серцях Олексія та Марії Лігінчуків з м. Красилова Хмельницької області, які стали першими адвентистами в тій місцевості. Сьогодні в Красилові діє громада АСД.

1966 рік. На служіння в громаду направили Мечислава Яковчука. Будучи бухгалтером за освітою, брат Мечислав приділяв увагу формуванню кадрів служителів, запросивши молодих братів на навчання (яке, зрозуміло, було «підпільним»). Один із студентів того часу — Микола Зінюк у 1969 році був призначений на служіння в громаду як наступний пастор. Знову відновлюється духовий оркестр, до якого залучаються молодь та діти, на нові місіонерські поля з громади направляються служителі-початківці — Дмитро Чорний, Василь Венжик, Микола Гулько.
Саме в цей період діти шкільного віку вирішили зберігати вірність четвертій заповіді й перестали відвідувати школу в суботній день — це не залишилось поза увагою радянської влади. Та попри все Господь давав Своїм дітям сили для боротьби та перемоги.

1976 рік. На служіння в громаду направили пастора Олексія Байдалу. Олексій Антонович перебував під пильною увагою органів влади, тому не вдалося йому поселитись ні в с. Уладівці, ні в м. Хмільнику — господарів та самого О. Байдалу попередили про необхідність виселення з м. Хмільник протягом 24 годин. Представником інтересів громади перед органами державної влади обрали Івана Іванчишина. За таких обставин пастор змушений був відвідувати вірян, проживаючи в м. Житомирі. Про це він згадує на святі. А спогади про уладівську церкву несе через все життя.

1979 рік. Біблійний працівник Яків Нейкурс прийняв естафету служіння в громаді. На новий рівень піднялась робота з молоддю, відновили духовий оркестр, хор під керівництвом дружини пастора Олени досягнув найвищого за всю історію існування рівня. У 1983 році на допомогу пастору обрали пресвітера Івана Іванчишина, якого рукопоклав Віталій Пролінський.

1986 рік. Жан Стангеліні згадує: «Коли я приїхав до цієї церкви, я побачив дуже гарно організовану громаду. Брат Нейкурс налагодив роботу всіх відділів, мені нічого не залишалось, крім місіонерської роботи. Тому ми направили всі зусилля на створення малих груп та домашніх церков де тільки це можливо». Стабільну місіонерську роботу організували в селах Брусленові, Гущинцях, Порику та інших. Дуже швидко зростала група віруючих у с. Гущинцях, незабаром 25 членів уладівської громади утворили там нову громаду. Конференція на служіння в Гущинці направила служителя-початківця Петра Кумчака. «У с. Порик ми проводили зустрічі в одному домі, і на них завітала дуже ревна православна жіночка. Відразу виказала своє невдоволення тим, що в домі — жодної ікони. А як же молитись?! Усі відповіді ретельно записувала і йшла до православного священика на консультацію. Проте Слово Боже перемогло — і дуже швидко Надія Пасєка, попри глузування односельчан, прокльони тих, з ким разом відвідували раніше богослужіння та погрози смертю з боку чоловіка та зречення всієї родини уклала заповіт з Господом. У цей період відбулося й перше публічне хрещення, на якому, крім представників конференції Віктора Крушеницького й Віталія Пролінського було кілька сотень місцевих жителів. А охрестили того дня 24 особи».

1991 рік. Пастор Стангеліні покликаний на служіння в іншу громаду, відповідальність за церкву в с. Уладівці поклали на пресвітера Івана Іванчишина.
1994 рік. Ще 10 членів громади, що проживали в м. Хмільнику, разом з новохрещеними після євангельської програми (25 членів) утворили громаду «Хмільник», на пасторське служіння туди направили Петра Кумчака.
2001 рік. Пасторське служіння в громаді звершує Микола Халімон, пресвітером обрали Сергія Рибачука.
2002 рік. Юрій Якобчук, директор відділу літературного євангелізму, звершує пасторське служіння в Уладівці.
2003 рік. На служіння в громаду направлено Олексія Ляша.
2005 рік. Естафету служіння прийняв Роман Саргсян. Створили клуб слідопитів «Іскра», посвячений 27 липня 2007 року.
2008 рік. У громаді представили нову служительську сім’ю: Станіслав та Надія Кравцови. 29 червня цього року почали реконструкцію молитовного будинку. Більш ніж рік громада збиралась у малих групах. 31 жовтня 2009 року свято жнив стало першим богослужінням в оновленому залі, хоча роботи тривали до 2013 року.


Часто сльози з’являються на очах присутніх, бринить голос ветеранів, котрі згадують минулі лихоліття. Проте у всіх спогадах звучить подяка та хвала Господу — бо Він давав перемогу за перемогою Своїм дітям. Згадали тих, хто виявив вірність Богові перед земною владою, перенісши ув’язнення — Яків Куліш (розстріляний у 1942 р.), Павло Рівненко, Антон Гриненко (розстріляний у 1937 р.), Захарій Мельник, Степан Павленко та інші брати та сестри, що життям довели, що понад усе цінують небесні оселі.

Хвилювання виказує й секретар сільської ради Надія Гребенюк — бо деякі історії для неї також добре відомі: виростала ж поряд із сім’ями адвентистів, з ними ж ходила до школи. Пам’ятає утиски за дотримання суботи, і те, як автора цього матеріалу «відправили» після закінчення школи, не давши жодного документа про освіту — бо два випускні іспити він не складав у суботу, а іншої можливості не представили. І як з тієї ж причини Ніна Рибачук два роки ходила до восьмого класу… Сьогодні відвідування богослужінь представниками влади носить зовсім інший характер — Надія Василівна дякує церкві за активну життєву позицію, за побожне життя, за щирість та відкритість, особливо наголошуючи на вихованні молоді та дітей — а саме за роботу з молоддю та дітьми радянська влада найбільше переслідувала церкву. Зал приймає вітання від сільської влади аплодисментами.

Звертаю увагу на Миколу Зінюка — на його обличчі сльози спогадів та радість сьогодення. Бо саме йому як пастору довелося неодноразово протистояти тиску з боку атеїстичного режиму, що не міг дозволити собі такої «розкоші», як участь школярів у суботніх богослужіннях. Взявши слово, Микола Герасимович розповідає, як одного разу представники влади вивезли його на кладовище, і там, серед пам’ятників та хрестів переконували в тому, що церква має жити трохи інакше — працювати з людьми старшого віку, а діти та молодь мають стати «будівниками комунізму»…

А скільки разів звучали погрози про закриття молитовного дому, якщо на богослужіннях будуть присутні діти! Представники влади були досить частими «гостями» в домі молитви, намагаючись вчинити зло. Та Бог стримував їх, а коли це було вкрай необхідно — виявляв Свою силу. Одного разу сільський голова Анатолій Самойлович Куліш з активістами прийшов на богослужіння, маючи намір «розігнати секту». І з дверей відразу стрімко направився до кафедри. Зал завмер в очікуванні — та яким же було здивування присутніх, коли кремезний міцний чоловік підійшов до сцени, заніс ногу на сходинку — а опустити так і не зміг! Посмикавшись на місці деякий час, розвернувся й тихо пішов до залу! Уявіть собі, яку підтримку дав Господь церкві цим чудом!

У перервах між служіннями продовжуються спогади — приємні й тривожні. Розповіли про те, як заарештованих братів почала відвідувати вчителька, що не була адвентисткою (не можна назвати її невіруючою, але до того вона не виявляла жодних ознак релігійності), приносила їм їжу. Запримітили її наглядачі й запитали: «Ти що, така ж як вони сектантка»? Жінка сказала: «Так». Після чого і її заарештували… Нажаль, навіть імені її ми не змогли згадати, та віримо що її ім’я — у Господа в Книзі життя.

А скільки переживань мала церква через те, що, повертаючись із вечірнього богослужіння, старенька сестра провалилась на дірявому мосту й забилась на смерть! Замість того, щоб звернути увагу на стан мосту, атеїсти почали кричати, що сектанти принесли в жертву свою послідовницю! Ще складнішою стала смерть брата Петра Кацала — він помер прямо за кафедрою. Тиск на церкву був неймовірний, доки дочка покійного Надія Петрівна, лікар, не заступилась за вірян, наголосивши на тому, що її батько давно мав проблеми з серцем, і церква не причетна до його смерті.

Привітати адвентистів Уладівки прибули дочірні громади з Гущинців та Хмільника, сусіди — з Городища, Літина, Калинівки та інших населених пунктів, а також багаточисельні «вихідці» з уладівської громади, що сьогодні проживають у різних місцях нашої планети. Один з найменших гостей — Володимир Березовський утвердив віру присутніх декламацією Псалма 22 — «Господь — Пастир мій». Порадував присутніх піснями, віршами та організованістю й клуб слідопитів «Іскра» (у якого за тиждень — день народження). Не лише на богослужіннях, а й у будь-яких церковних проектах слідопити та їх менші побратими «Шукачі пригод» завжди в авангарді.

Вітаючи присутніх зі святом, президент Подільської конференції Михайло Вільчинський передає подарунок для громади та бажає вірянам «завжди бути тими людьми, що насправді очікують приходу Спасителя». Вшановуючи пам’ять тих, хто відважно боровся за істину протягом цього історичного періоду, Михайло Сергійович дякує їм — бо якби не вони, не їх подвиг — де були б ми? Чи бережемо ми вірність Богові так, як берегли вони?

Пісні і вірші, спогади і побажання, радість і смуток — все поєдналось у ювілеї. Є що пригадати, є чим пишатись, є про що шкодувати. Сторічний рубіж перейдено. А ми все ще на цій землі, в очікуванні приходу Господа. Час утисків став історією. Церква отримала таку бажану свободу. Євангеліє вільно розповсюджується на нашій території. Господь сьогодні приводить нових людей до Церкви, роблячи їх співспадкоємцями не лише історичного минулого — громадянами Свого вічного царства, яке незабаром збере всіх вірних Божих, що витримали подвиг віри на цій землі. Побажаємо всім наступний ювілей відсвяткувати на Новій Землі, у царстві нашого Спасителя.

Олександр Рибачук,
фото автора
 

Поделиться:
просмотров: 3005
 

Нове на сайті

  15.01.2017 Анонси подій
   
  15.01.2017 Третій конгрес адвентистів-підприємців (Вінниця, 16-20 листопада) (ВІДЕО)
  14.01.2017 "День за днем", №517
    Каталог файлів
  14.01.2017 Оксана Козунь про кохання і нові кліпи (ВІДЕО)
  14.01.2017 Гурт ManSound про свою творчість і справжню дружбу (ВІДЕО)
  14.01.2017 Что Эллен Уайт пишет о питании во время беременности
  14.01.2017 Пастор-марафонец Денис Медведев: «Для здоровья лучше просто бежать, чем бежать с целью кого-то обогнать»
  12.01.2017 Цукровий діабет: причини, симптоми та лікування (ВІДЕО)
  12.01.2017 Ірина Федишин про свою сім’ю і духовність (ВІДЕО)
  12.01.2017 Програма туру по місцях Реформації
    Каталог файлів
 

Події Церкви в Україні

  17.01.2017  На Тернопільщині адвентисти відвідали виправну колонію, де пропагували заняття спортом і здоровий спосіб життя
  17.01.2017  Адвентисты подарили праздник маленьким жителям Славянска
  17.01.2017  Дети в черниговском арт-кафе МАК показали свое творчество и ответили на вопросы о Рождестве
  17.01.2017  Участники каникулярной школы в Ромнах узнали, кто из рожденных на земле является «Самым-самым»
  17.01.2017  В рамках проекта R-500 более 100 детей из социально незащищённых семей посетили рождественский праздник в Никополе
  17.01.2017  На рождественских мероприятиях в Харькове христиане показали спектакль о Христе, послужили детям-инвалидам и детям из социально незащищенных семей (хроника)
  17.01.2017  На Луганщине адвентисты из пансионата «Айдар» познакомили сельских и городских жителей с библейской историей спасения
  16.01.2017  Англійський педагог розповів, як правильно викладати