Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине Церковь Адвентистов Седьмого Дня в Украине
 
Головна Основи віри Служіння Структура Церкви Історія АСД
 
 

Мені було так страшно й соромно від того, що я нічим не можу допомогти своєму немовляті

18.02.2016 @ 23:04:39

 

Наталя була безсила врятувати своє дитя. І раптом десь з середини у неї криком вирвалася молитва: «Боже, врятуй мою дитину, благаю! Я не переживу, якщо його втрачу!» Пропонуємо вам дізнатися про чудо, яке стало відповіддю на її молитву.

Ще зовсім недавно я була вагітною. Пам’ятаю, як гуляла з животиком, у якому маля регулярно й наполегливо нагадувало, що не менше за нас чекає своєї появи на цей світ. За весь період вагітності мене не раз сповнювали переживання перед УЗД, перед отриманням результатів аналізів чи оглядом лікаря. Очікування слів, що все у нас добре. Зворотній відлік до орієнтовної дати пологів. Спогади відображаються легкою посмішкою на обличчі: таке приємно згадувати.

І ось цей день настав. Точніше, ніч. Сильний біль внизу живота, який то наступав, то відходив, дав чітко зрозуміти, що зовсім скоро мені вдасться задовольнити свою цікавість і нарешті роздивитися обличчя мого маляти. Нелегкий спуск по сходах, авто, пологовий будинок, палата. За словами лікарів, наша зустріч з немовлям відбудеться через годину, можливо, півтори. Це зовсім недовго у порівнянні з дев’ятьма місяцями. І навіть сильний біль не може стримати думки: «Вже зовсім скоро я візьму тебе на руки, моє сонечко!»

Минуло дві години, а у нас ще жодних натяків на те, що маля намагається вибратися на цей світ. Лікарі часто заходять, перевіряють, слухають серцебиття дитини. Просять не хвилюватися, але мені не вдається відігнати гнітючу тривогу.

Сьогодні я з заздрістю споглядаю за молодими матусями, що у візочках везуть карапузиків, яким ще немає й місяця. Спостерігати, як вони старанно роздивляються риси обличчя свого немовляти. Пам’ятаю, як і сама згорала від цікавості, на кого ж схожий мій синочок... А в той момент, коли до пологової палати зайшов лікар і сказав, що нам терміново потрібно перейти у іншу палату, де вони змушені будуть негайно втрутитися, бо подальше чекання загрожує дитині, я відчули на всі 100%, що таке страх і безсилля.

У іншій палаті мене очікували три лікаря, акушерка і шість лікарів, які були готові займатися малям. Тоді мені сказали, що щось пішло не так, плід застряг, і є загроза для його життя. Тож я повинна постаратися і зробити все, щоб з дитиною все було добре, а для цього я повинна докласти усіх зусиль.

Аякже, звісно, все, що тільки можу, я готова зробити, аби тільки все було добре. От тільки мого «все, що тільки можу», виявилося недостатньо. До реальності мене повертали лише слова чоловіка, який весь час мене підбадьорював. Мені було так страшно і соромно від того, що я нічим не можу допомогти своєму синочку…

Крики лікарів, що ми його втрачаємо, що потрібно негайно щось робити, розривали моє серце на шматки. Я точно навіть не пам’ятаю, яким чином все відбулося, але через кілька митей почула, що вони вже перерізають пуповину. Мені стало легше на душі. Я була зовсім знесилена, але щаслива, що все позаду. От тільки після втішної фрази настала холодна тиша.

Відкривши очі, я подивилася на акушерку, яка стояла поряд. Вираз її обличчя був напружений. Я прослідкувала за її поглядом і побачила, як моє маля швидко несли на столик. І тут я почула найстрашніші слова у світі: «Він не дихає!» Усі шість лікарів метушилися біля мого дитяти. Все, що я могла розгледіти, були його ніжки, які здригалися від масажу лікарів, немов у ляльки. Дивним був їх колір — чорнильно-синій. Можливо, це просто світло так падає?

Я запитала у акушерки, що з ним. Вона подивилася на мене, набрала повітря, щоб щось сказати, але промовчала. Ніби боялася обнадіяти. Я повернулася до чоловіка, запитавши: «Що з дитиною?» Його обличчя було бліде, і на ньому завмер вираз страху. Він не промовив ні слова, ніби й не чув мене.

Мені важко сказати, скільки часу пройшло до того, як лікарі по одному почали відходити від мого сина, махаючи головою, ніби їм дуже шкода. У мене всередині все стислось від болю. Я була безсила врятувати моє дитя. І десь з середини у мене криком просто вирвалася молитва: «Боже, врятуй мою дитину, благаю! Я не переживу, якщо його втрачу!» Неначе в маренні, я повторювала ці слова, а сльози мимовільно полилися з очей. Лікарі не розмовляли, лише зрідка про щось просили один одного.

Ніби ціла вічність минула, як раптом крик. Кволий, тихий крик. Усі лікарі знову ринулися до столу, де лежав мій синочок. Він закричав! Він дихає! Медсестра швидко взяла немовля на руки, на секундочку піднесла його до мене. Я його поцілувала в носик і попросила, щоб він кричав скільки захоче, тільки б з ним усе було добре. Личко було ще темно-синє, такого неприродного кольору.

Синочка забрали до інтенсивної терапії. Але лікар, яка його прийняла, сказала, що його боротьба ще попереду, що слід до всього бути готовими. У свого лікаря я поцікавилася, чи не важили, не міряли мою дитину. Вона відповіла, що зараз його не можна чіпати, бо він ще дуже кволий. Через годину і п’ятнадцять хвилин лікар зазирнула в палату і промовила: «Чотири сто, шістдесят два сантиметра». Після цих слів ми з чоловіком плакали вже від радості. Наш син житиме!

Далі нас чекав довгий процес відновлення. Не обійшлося без ускладнень. Але сьогодні у нас вже все добре. І я не перестаю дякувати Богу за сина, якого Він врятував.

А молодим матусям я по-доброму заздрю та щиро радію за них, тому що їхні дітки ще такі малесенькі. А мій син таким вже ніколи не буде: він весь час дорослішає. Хоча я трохи сумую за тим часом, коли він був немовлям, але мене постійно радують його нові успіхи. Дуже приємно спостерігати за його дорослішанням. Я щаслива, що таки мама!

Наталя Онуфрійчук
Ілюстрація

Читайте також:

Вагітність. Виховання без запізнення

 
просмотров: 976
 
Поделиться:
>

Нове на сайті

  23.03.2017 Адріан Буковинський про святкування Року Реформації
  22.03.2017 Ігор Ісіченко. Коментар до відзначення в Україні 500-річчя Реформації (ВІДЕО)
  22.03.2017 Форум «Рік Реформації: Харків» стартував у студентській столиці
  20.03.2017 Непреодолимая сила призвания
  20.03.2017 Ответит ли Бог через монетку?
  20.03.2017 Анонси подій
   
  20.03.2017 Будут ли семейные и интимные отношения на Новой земле?
  19.03.2017 Пациентка пансионата «Наш дом»: «Услышав, что прописала врач, я была в шоке, однако именно эти рецепты меня и спасли»
  19.03.2017 Діти переселенців учились надавати першу медичну допомогу (ВІДЕО)
  19.03.2017 Кто такой пресвитер и какие у него обязанности в общине?
 

Події Церкви в Україні

  23.03.2017  На Херсонщині пройшов концерт «Через духовну реформацію — до оновлення країни»
  23.03.2017  У Бердичеві вісім осіб приєдналися до адвентистської церкви
  23.03.2017  Семейный фестиваль в Черновцах стал первой оффлайн встречей команды телеканала «Надія» со зрителями
  23.03.2017  Луганские адвентисты провели церемонию посвящения детей в международные церковные детские организации
  23.03.2017  Бучанські школярі випробували свої сили на щорічній спартакіаді в УГІ
  22.03.2017  Протестанти влаштували вуличну благодійну акцію у Тиврові (ФОТО)
  22.03.2017  В УГІ проведуть круглий стіл, присвячений економічним і духовним здобуткам культур трьох гілок християнства
  21.03.2017  Конференція «Роль Реформації в розвитку медичної науки та практики» пройде в Луцьку